Прислухаюсь до вітру
край хвилі,
Як колись, ще давно, як тоді,
Крута стежка угору, по схилі —
Й вже на кручі, де краще мені.

Голубінь неба зверху і знизу,
Пливуть хвилі,
мов крізь полотно,
Кущі верб із кучками хмизу,
Що водою між них занесло.

Опиняюсь в приємнім полоні,
Поміж шелесту, щебету, трав,
Знов на кручі своїй,
мов на троні,
Що так довго на мене чекав.

Затамовую подих, німію,
Всякий шурхіт —
у серці, мов дзвін,
Ніжний вітер, все поряд лелію,
Цю свободу без вікон і стін.

26.10.2024.
Ганна Зубко