Знову броджу по лісу стежками,
Щось шукаю, немов загубила,
Була молодість тут
колись з нами,
Поміж трав вона слід залишила

Та ж галявина,зелень розкішна,
Всі дуби підросли, потовстіли…
Відкувала зозуля, аж смішно,
Що так швидко роки відлетіли.

Не попрошу їх більше, не треба,
Знаю, пізно життя оцінила,
Пора прийде —
злетить душа в небо,
В нім розправить
свої слабкі крила.

Ганна Зубко
26.09.2024.