Я пробачити тебе не змогла
І той вечір забути не можу.
Зникли крихти останні тепла,
Кожен день цим себе я тривожу.
Що востаннє це ти обіцяв,
І благав мене ти про прощання.
Та з спини б хтось все ж вийняв кинджал,
Або вбив і закінчив страждання.
Ніч в обіймах її ти провів,
Я в подушку всю ніч проридала.
Краще б цього не знала тоді,
Краще б просто я міцно поспала.
Я втомилась чекати “люблю”,
І чекати слова-компліменти.
Це усе вже якесь дежав’ю,
І у пам’яті всоте моменти.
Я забути цього не змогла,
І пробачить тобі не зумію,
Через все життя я б пронесла,
Та терпіти так сильно не вмію.
Сльози світяться наче кришталь,
Ти за руку мене не спіймаєш,
І піти мені зараз не жаль,
І спиняти ти права не маєш.

Я придбаю помаду і поставлю у косметичку.
Так,на всякий випадок,хай стоїть там собі про запас.
Я відвикла фарбувати губи і вії,
А колись мала це все за звичку.
Але ти говорив,що ти любиш мене без прикрас.
Не фарбую волосся і вже навіть не пам’ятаю,
Коли кучері були на моїй голові.
Я стараюсь прибрати,напрати й готую, неначе скажена.
Але рідше і рідше цілуєш ти губи мої.
Я не та ким була, що тримала на вулиці погляд.
Зник десь блиск із очей,хворобливо я стала бліда.
І помада стоїть, і її чомусь вкрив уже порох.
І чомусь через це дуже часто я зла.
Де обідцяна поміч, слова про кохання поділись,
І чому чую докори про недосолений суп?
Може я вже й не та, що була,
Але й ти не той,милий.
І вина не в помаді, а в чому ж насправді вина?

Я придбаю помаду і поставлю у косметичку.
Так,на всякий випадок,хай стоїть там собі про запас.
Я відвикла фарбувати губи і вії,
А колись мала це все за звичку.
Але ти говорив,що ти любиш мене без прикрас.
Не фарбую волосся і вже навіть не пам’ятаю,
Коли кучері були на моїй голові.
Я стараюсь прибрати,напрати й готую, неначе скажена.
Але рідше і рідше цілуєш ти губи мої.
Я не та ким була, що тримала на вулиці погляд.
Зник десь блиск із очей,хворобливо я стала бліда.
І помада стоїть, і її чомусь вкрив уже порох.
І чомусь через це дуже часто я зла.
Де обідцяна поміч, слова про кохання поділись,
І чому чую докори про недосолений суп?
Може я вже й не та, що була,
Але й ти не той,милий.
І вина не в помаді, а в чому ж насправді вина?

Я придбаю помаду і поставлю у косметичку.
Так,на всякий випадок,хай стоїть там собі про запас.
Я відвикла фарбувати губи і вії,
А колись мала це все за звичку.
Але ти говорив,що ти любиш мене без прикрас.
Не фарбую волосся і вже навіть не пам’ятаю,
Коли кучері були на моїй голові.
Я стараюсь прибрати,напрати й готую, неначе скажена.
Але рідше і рідше цілуєш ти губи мої.
Я не та ким була, що тримала на вулиці погляд.
Зник десь блиск із очей,хворобливо я стала бліда.
І помада стоїть, і її чомусь вкрив уже порох.
І чомусь через це дуже часто я зла.
Де обідцяна поміч, слова про кохання поділись,
І чому чую докори про недосолений суп?
Може я вже й не та, що була,
Але й ти не той,милий.
І вина не в помаді, а в чому ж насправді вина?