Луна зазивала мене уночі.
Поглянь, дівчино, там зорі ясні.
Світять мов лав – сторі тобі.
Грають в мінорі, мелодії свої.
В ігропросторі із ними
сердце твоє співає.
Про кохання палке,
про його не вщухання.
Дівчино ,мила , там зорі ясні.
Грають для тебе мелодії свої.

• Твір:

  Дивлюсь на зорі.. та згадую тебе
  Мовби янгол, мовби Боже.. золотце ти чарівне..
  Але ти світиш не для мене, а для того друга
  Поки у моїй кімнаті, знову ця недуга.

  Я буду плакати всю ніч, поки не забуду..
  Но в моїх думках знову ти, і знову ця натура...
  Ну перестань ти Возя! - думати про неї
  А як.. А як забути очі ті, та наші всі моменти.

  Я інколи задумуючи, життя навіть не бачу..
  Чи варто щось старатись, чи знову болт покласти..
  Але стараюсь взяти... Інколи все в руки,
  Щоб десь там у Кийові, згадали й не забули!

  У планах в мене безліч тем, та й завжди є натхнення
  Лише підтримку б дати нам, і вб'ю усі проблеми!
  Я впораюся сам, я зроблю все вот те..
  Щоб завтра у ТВ, побачили мене!

• Твір:

  Зорі з небесного ложа
  Шукають очима стежину земну.
  "Чом з життям людським так схожий? -
  Спитаю у старого полину-
  Чом серед весняних злив
  Таким гірким удався?
  Чи вдосталь ніколи не пив?
  Чи в росах не купався? -
  То зібралась по краплині
  Гіркота далеких літ.
  Він береже її донині
  Уже багато-багато століть.
  Він вкрадавсь у високі жита,
  Вплітавсь у пшеничну солому,
  Щоб чулась вічна гіркота
  У хлібі степовому.
  Стою одна й не без жалю
  Ловлю себе на тому нині,
  Що вже троянди менш люблю,
  А більше кущик полині.