Через пальці на вихідки всі,
Через жалюзі на вікнах…
Ми знайомі і ми чужі.
Я для тебе чергова примха.
Втеча зранку і ліжко пусте,
І заплакані чиїсь очі.
Ти не поруч, а де ти є?
Знати водночас і хочу, й не хочу.
Через терни разом до зірок,
Не про наші з тобою пригоди.
Ти неначе самотній вовк,
Ти втікаєш у непогоду.
Я пробачити тебе не змогла
І той вечір забути не можу.
Зникли крихти останні тепла,
Кожен день цим себе я тривожу.
Що востаннє це ти обіцяв,
І благав мене ти про прощання.
Та з спини б хтось все ж вийняв кинджал,
Або вбив і закінчив страждання.
Ніч в обіймах її ти провів,
Я в подушку всю ніч проридала.
Краще б цього не знала тоді,
Краще б просто я міцно поспала.
Я втомилась чекати “люблю”,
І чекати слова-компліменти.
Це усе вже якесь дежав’ю,
І у пам’яті всоте моменти.
Я забути цього не змогла,
І пробачить тобі не зумію,
Через все життя я б пронесла,
Та терпіти так сильно не вмію.
Сльози світяться наче кришталь,
Ти за руку мене не спіймаєш,
І піти мені зараз не жаль,
І спиняти ти права не маєш.
Бійся, коли мовчать її уста.
Коли не чуєш голос її, водночас
Ніби то простого.
Але до болю такого знайомого тобі.
Бійся, коли почуєш, як лунає її сміх.
Бо ти не знаєш, що за ним вона ховає.
Лиш погляд дзеркало душі, але
І його вона ховає під вуаллю.
Загадкою її зробив,
коли постукав зрадою у двері.
Ти казав,що лиш ти маєш рацію,
Що ж спасибі за цю мотивацію.
Я не буду ридати,не смійся
Щось всередині луснуло,бійся.
Це все наклеп,брехня,я наплутала,
Я невміла,не сміла і скута.
Із нас двох лиш у тебе таланти,
Із під ніг сиплеш ти діаманти?
Я невчасно втомилась,дістала.
То коли я огидною стала?
Мушу я закривать на все очі?
О,ні,милий, набридло. Не хочу.
Я мовчала,я довго терпіла,
Я прощала, ридала,любила.
Та усе у житті має міру,
Піти геть,все що зараз хотіла.
Цінувати себе,покохати,
Стати тою,що вміє стояти.
Не мовчати і сльози не лити,
Ти не той кого варто любити.
Не любила,не кохала…
Ти приходив – я тікала.
Ти в коханні мені клявся,
Щиро завжди посміхався.
А я душу воротила
Не кохала,не любила…
Ти в обіймах гріти хотів
Заховати від невзгодів.
Я по сторонах дивилась,
Та в інших обіймах грілась.
Ти цілунки дарував
Мов синців мені наклав.
Так душа моя боліла
Будь з тобою не хотіла.
Не кохала, не любила…
Так чому ж я це терпіла?
Чом із пекла не втікала?
Не любила…
Не кохала…
Зрада буває різною:
в діях,
у вчинках,
в стосунках,
у зраді,
в словах,
у брехні,
знеціненні дiй,
не виборі,
подяці,
у мріях про майбутнє в життi,
підміна любові на статок,
відмова від минулого без пояснення та співчуття, залишаючи обвуглену душу, та замерзли почуття. Розбите серце, незагоєні рани…
Та хто поверне саме важливе, ...
втрачений час?
Вже як другий рік, війна у нас з рабами.
З нелюдами, з обортнями, та тими дикарями..
Які лиш тільки можуть : Вбити й знищити це все..
Поки Україна в НАТО, шлях наш цей кладе..
Але поки ми так хочемо, в цю нашу Європу
Наша влада, нас в цей час - посилає в жопу!
Поки наші хлопці кладуть тіло - За країну
Влада краде гроші і кладе брівку.
Влада строїть нові ці дороги - Коли через день у нас тривоги!
І кому треба ці мости всі в полі? А ну для зайців, білок, та цих конів..
А барабани в бомбосховищі, у Києві для кого? - а для тих, хто гроші спишить, і зрадить до одного..
А Гуманітарка де та вся.. - Що з донатів знов пішла? Десь лежить у когось вдома, і не потрапила до воїна
А чому ще не довЕзли танків? - Тих абрамсів і леопардів?
Чому вони ще не на полі боя? - А ніхто не знає, це лиш Божа Воля.
Чому на силу ТЦК - забирають брата?
Тому що влада захотіла так, і забрала татка.
Вони забрала сина, а може й в когось батька..
З шансом що повернеться, як ножом піти на танка..
Хоча він вмре достойно, за рідну Україну
Але що скаже дружина? - Знову своїм дітям..
Так.. а може й виживе, шанси також є
Але варіанти 300 й 200, ніяк не омине..
Прекрасно розумієте, що таке війна..
Або стане героєм України, або з контузією піде до дна..
Ти вже не снишся мені кожну ніч,
Й уже не думаю про тебе кожну мить.
Більше не плачу темними ночами,
Більше не бігаю чарівними полями..
І вже сама,летиш далеко ти,
Більше не потребую твоєї підтримки
Яка лиш боком вилізе мені
Більше не потребую твої голосини
Яка під боком ниє про часи
Лети у вирій із бажаннь,
Які хотіла ти мені .
Лети у вирій із тих слів,
Які сказала літом тим..
ЛЕТИ
…Звичайно, йди…Тебе я не тримаю
Й за тебе я в істериці не б’юсь,
Я всі мости між нами розбираю
Й за кращу долю Богу помолю́сь.
Свою́ дорогу сам собі торуєш,
Захоплення на мить, мабу́ть, знайшов,
Рожеві мрії ти якісь малюєш
Й порядності всі межі перейшов.
Роки́ летять й назад не повертають,
Напевно ти про це уже й забув,
А річ стару́ з роками викидають…
Чи може ти такого і не чув?
Лебідкою зали́шусь я наза́вжди,
Наза́вжди не залишишся орлом.
Подумати й над тим хоч трішки мав би,
Що є метал і є металолом.
Лети уже… лети, куди зібрався,
Прощальний вальс не будем танцювать…
Ти слів таких мої́х не сподівався.
Й альбом назад не буду я гортать.
Його наза́вжди, звісно, закриваю,
Давала шанс – його не оцінив,
Звичайно, йди, тебе я не тримаю,
Ти мав усе і все ти спопелив.
18.07.2022 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 953964
Олігархи, бізнесмени й деякі політики втікають з корабля.
Елітні, приватні літаки й чартерні рейси пронизують небо.
Під ними – наша лютнева, передвоєнна, українська земля.
Україну покидають її злодії та зрадники ганебно й таємно.
Подбали про себе... В небезпечні часи їм є де відсидітись
Й награбованого в нас ще вистарчить на багато поколінь.
За кордоном – не одна затишна "хатина". Є ж де подітись.
Зі сім'ями та родинами скористались втечею без сумлінь.
Скільки ще Україна терпітиме моральну наругу над собою,
Дозволятиме пройдисвітам грабувати себе й зраджувати?
Доки буде боротися з тією вражою, московською ордою?
Пора всім дати по заслугах, всю цю непотріб перемагати!
На захист Батьківщини прийдуть не олігархи й бізнесмени.
Вони миттю, як щурі, вже втікають з українського корабля
І, бажано, з кінцями. Люди здають на духовність екзамени.
Дякуємо закордонню, яке в час війни нам плече підставля.
За Вітчизну боротимуться прості люди, українські солдати.
Вкотре волонтери з добровольцями встануть на повен ріст.
Територіальну оборону міст та сіл триматимуть резервісти
І всі українці, в яких є чи немає до військової справи хист.
Чи буде повномасштабне, російське вторгнення в Україну?
Досконалу й точну відповідь на питання не дасть нам ніхто.
Без сумнівів, росія хоче перетворити родючі землі на руїну.
Хто їй це дозволить: наш народ, Америка, Європа, НАТО?!
Саме зараз на хиткому, політичному, українському ґрунті
Бачимо справжніх і відданих друзів, синів та дочок України.
Прорвемось! Слава рідному народу – цій українській "хунті"!
Хай переможно минає ця зима й рясніє цвіт нашої калини!
Марія Маринченко (Марічка Ясен)
#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
