Вкотре заглядаю в оповите туманом минуле... Воно - таке тихе, неначе заснуле. Спогади з дитинства в пам'яті промайнули. Батьки... Три брати... Сестра... Життя з ними - миле.
Там - мамина ласка й татове надійне плече. В любові та радості життя тече. Дружна сім' я, немов соловейко щебече. Рідна земля й родина - найдорожче.
Дім... Школа... Село... Тут вчили бути Людиною, Дорожити національним, мовою і Батьківщиною, Гідно йти до мети обраною стежиною. Моя пісня в отчому краї була лебединою.
Юність сміло відкривала батьківську фіртку. Одну за одною приносила в дім звістку. Радо стрічала з далеких доріг студентку. Надавала їй внутрішніх сил і прихистку.
Молодість звала в свої невідомі далі. Нова сім'я... Щось вона - не в ідеалі. Замало щастя та забагато печалі. Син й донька... Разом йдемо чимдалі.
Все, чому вчили батьки, пригодилось. В роздумах й труді життя, мов з попелу, відродилось. В незламній душі таки щось надломилось. Очі сміялись, а от серце закрилось...
Зрілі роки приносили красиві, стиглі плоди. Добре обдумували наперед всі ходи. Навчились радіти й долати всі перешкоди. Відчуття набивали до верху комоди.
Діти - найдорогоцінніше, що в світі буває. Материнська душа над ними припадає. Жаль, що батьків, старшої доньки й одного брата немає... Війна... Боротьба. Горе. Відчай. Життя триває.
Падає осінній лист у задумі під ноги. Вже далеко позаду - ті батьківські пороги. В гості приходять і щастя, й нові тривоги. Багряний лист замітає в минуле дороги.
А от і внученька рученятка свої простягає. Щасливішої від мене бабусі немає. Любов до рідних й України, як сонце, осяває. Життя біжить... Воно занадто швидко минає.
