І світить сонце та не гріє,
Немає мови — лютий йде,
Своїми днями не біліє,
Навіть надії не дає.

У сірість вітер заглядає,
Захід у холоді горить,
І днями час іде, спливає,
В обійми березня спішить.

15.02.2025.
Ганна Зубко

І світить сонце та не гріє,
Немає мови — лютий йде,
Своїми днями не біліє,
Навіть надії не дає.

У сірість вітер заглядає,
Захід у холоді горить,
І днями час іде, спливає,
В обійми березня спішить.

День йде поволі, йде, старіє,
Останнім листям шелестить,
Потроху снігом вже біліє,
Зими показуючи мить.

Влітає вітром із-за рогу,
Стежки прирівнює до скла,
Уже добралась до порогу,
До посмутнілого вікна.

Зима і злиться, й лагідніє,
Водою капає зі стріх,
Десь ген туманом засіріє
Понад долинистих доріг.

Дерева вкутуючи в іній,
Всміхнеться сонечком, сяйне,
І погляд неба ніжно-синій
Чимдуж до себе приверне.

01.12.2024.
Ганна Зубко

Приніс вітер у гай прохолоду,
Ледь помітною в тишу влетіла,
А верба, задивившись у воду,
Жовте листя скидала-губила.

Тихий луг,не яскравий,не квітне,
Цвіркунів,ні метеликів в травах,
По-осінньому небо привітне,
Посміхається сонцем у хмарах.

Котить хвиля,ховається в зілля,
На каміння, пісок набігає,
Ніжна тінь визирає з-під гілля,
Баби літом йде осінь, літає.

Ганна Зубко
20.09.2024.

Все питаю себе,
чим так осінь манить,
З нетерпінням
чому виглядаю?
І дощем, і туманом,
і як листя летить,
Кольорів її
ніжність сприймаю.

Так мені до душі
прохолода, мов тінь,
І що можемо
сумом ділитись,
Також вітер прудкий —
баский її кінь,
Любуватися,
впоміж журитись.

Ще чарує мене
калиновий вінок,
Й позолота яскрава
у клена,
Мов люстерко, прозорий,
прохолодний струмок
І ні жовта трава,
ні зелена.

Осінь вабить мене,
у свій простір манить,
В ніжне сонце,
у вечір ласкавий,
У туманах, дощах
вона йде, шелестить,
Кожний день
загадково-цікавий.

14.09.2024.

Заходить вечір у квартали,
Моєю вулицею йде,
А досі очі обіймали
Безмежне небо голубе.

В вечірні сутінки спустились,
У його постаті хмурні,
На трави, росами що вкрились,
Стежки, дороги не чіткі.

Поглянув вечір в вікна, в очі,
Поміж дерева і стіну
Побрів назустріч чорній ночі,
І я назустріч сну піду.

29.06.2024.

Не зупинилось літо,
далі йде,
Воно для осені
і спека його лишні,
Каштан, на диво,
в вересні цвіте,
І забіліли,
де-не-де лиш, вишні.

Зима поселить
осінь в свої дні,
Та ж невідомо
скільки погостює,
На вороному
вже буде коні,
Слід попередній
вдало замаскує.

Весна чарує,
літа дні когось,
І біла мить
зимова зачарує,
А когось осінь,
так вже повелось,
Чарує, ніжить,
подихом лікує.

23.06.2024.