Блудив вітер спустілим двором,
По розбитій зимовій дорозі,
Йшла навспотички жінка
селом,
У сльозах, у риданнях, тривозі.

Гнало горе, кричала душа,
Задихалась, вогнем, мов,горіла,
Її син по дитині страждав,
Тяжка втрата його надломила.

Минув час, у роках відлетів,
“Він лікує”— всі матір втішали,
Залишився той біль, не зітлів,
Дві могили — глибокі дві рани.

Матір змучили горе, роки,
Її старість до ліжка прикута,
На могилах — дерева, квітки,
Німі погляди, слів позолота.

Тихий вітер, відлигло, вода
З-поміж снігу уже виступає,
Невесела погода, хмурна
В день лютневий назад повертає.

17.09.2024.

Йшла похилена старість,
зітхала,
Притомилась, на лавочку сіла,
Свою молодість враз пригадала,
Адже поряд чиясь гомоніла.

Розвівав вітер коси роками,
Ішла молодість, бігла, спішила,
Тепер блудить у снах берегами,
І ще в пам’яті слід залишила.

Пішла молодість, відгостювала,
Лише згадку про себе лишила,
В вікна старість,ішла,поглядала,
Несподівано двері відкрила.

Зупинилась навпроти, в порозі,
По ногах сквозняком, наче,віє…
Снами бігають ноги ще босі,
Не спішить ніде старість,
не вміє.

17.08.2024.