Написано на підставі
абсолютно реальних подій
Один мій знайомий
На каві гадав
З першого разу
Нічого не вийшло
Другий – нічого не дав
Він брав і кашу
Пробував на кефірі
Безрезультатно
Ніщо вже не діє
Чашка з-під кави
Стоїть на столі
А думка бентежно ширяє
Може – хто знає
Підкаже мені
Що би такого узяти
Аби достаменно
Майбутнє своє
Вгадати
Кожного ранку прокидаюся для кави.
Кожного ранку схід сонця зустрічаю я.
Ковток нового подиху ловлю,
і в небо посмішку свою я посилаю.
З новим початком нового дня,
Подякую, що розбудив ти мене Боже.
Що бачать очі небо голубе
І світить сонце у моє віконце.
Я дякую, що чую спів пташок
І як мур лика на подвір’ї котик.
І песик гавкає у дворі.
Це все життя таке просте і водночас
Таке дорогоцінне.
Мене на зупинці сьогодні не буде
І автобус поїде пустий.
Байдужі проходять повз люді,
Що розносять той галас міський.
Мене не знайти в тому парку,
Де топтала порослі стежки.
Там завжди лапатії хмарки
І читають ліричні книжки.
Не сховалася я у кав’ярні,
Кава там вже не бадьорить.
І на стінах тіні примарні
Нагадають, що час все біжить.
Прошу, не шукай мене, друже.
Не залишу тобі я листа
Бо від себе тікати я мушу.
Наша казка банально проста.
Доброго ранку,
завітало сонечко у моє віконечко.
– Що, ти одягнеш сьогодні? –
Спитало воно.
– ,, Життя !” відповіла я
– І каву зробила? І пісню улюблену
включила? спитало сонечко мене
– ,, Так !!! Адже я вихідна і нехай весь світ почекає”
Кава , пісня, сонечко, життя
і в ньому Я.
Рання кава з молоком вже на столі.
За вікном весна із ароматом квітів,
а в кімнаті лунає вона –
Al Bano – Felicita!
Хочеться романтизувати життя,
Взяти квиток до кінцевої станції.
Купити каву на окраїні ,
Й гуляти десь під Києвом.
Надіслати листа,що закохана,
Чи милуватись закоханими..
Співати пісні в караоке,
Й танцювати в барі до ночі.
Усвідомити,що ти головний герой життя свого,
І прожити всі ці емоції.
Познайомитись з перехожим ,
Який подарує квітів букет.
Й зрозуміти що зараз ти там де повинна.
В тому місті,і в той час.
Зрозуміти що лиш це все потрібно..
***
Розпатлане нещастя тополине
Вітрами божевільної зими…
Сьогодні я на захід, з України.
Сьогодні помирає слово “ми”.
Холодній порцеляні філіжанок
Востаннє подаруємо тепло.
Востаннє разом кава, разом ранок
І все, чого між нами не було…
Хоча, можливо , трапиться світанок –
Віднайде нас, що досі не знайшло.
Лиш збережи для наших філіжанок
Духмяність кави і своє тепло.
Дмитро Атасов (Урус)
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
