Хочу п’яні літні ночі,
Де твій голос забринів.
Я погляну в твої очі –
Збірка квітів та шипів.

Серпень лине невблаганно
Нанівець, до нових днів.
Він вернеться, хай і плавно,
А ось наша юність – ні.

Колись , я йшов по стежці , наче по доріжці,
І дерева високі , наче ясень великий.
І вусленців багато всюди , мов дивовижний шарм ,
І травнева природа , немов розквітає тут усюди.

Квітів , і так багато , наче великі букети,
І тюльпани дивовижні , і красиві рози .
І сонячних кульбаб, чарівних і дивовижних,
І скрізь ,наче бачив,конвалії,мов гарних і душевних.

Вони наче білосніжні,як веселі дзвіночки,
Символ праці , миру та щастя .
І вони такі цікаві , наче полонез французький,
І наче милі вони, немов як цікава киця.

Ці квіти , як великий скарб чарівний ,
Як велика кохана цінність .
Нехай , усі люди будуть такими , як вони
Бо ми усі наче одна людська гідність .

У зоряну ніч, коли місяць світить,
Я подарую тобі лише букет.
Квіти у ньому, як кольорові мрії,
Словами без слів тобі я передам.

Тут троянда червона, як палке кохання,
І символіка її – страсті палкий вогонь.
Лілія біла, як чисте серце небесне,
Спокій і ніжність в душі вона несе.

Іриси весняні, як радість усмішки,
Яскравість кольору – вони тобі дарують.
Орхідея елегантна, як грація в танці,
Таємниця і вроду в серці розкриває.

Значення квітів в цьому букеті велике,
Кожен з них як символ світла й кохання.
Вони відображають почуття та мрії,
Які в серці моїм таїться для тебе.

Отже, прийми цей букет, моя кохана,
Хай квіти у ньому говорять про все.
Я подарую тобі лише букет,
А в серці моїм – найщиріші слова кохання.

Я плакала!
Ти чув? – Ні
А я посміхалась, як завжди.
Ти бачив? – Ні
Я зробила нову зачіску!!!
Ти помітив? – Ні
Подивись, коханий, який новий маникюр, який колір і форма інша.
Так, я помітив.
Коханий, я купила сукню,
може сходим у кіно?
Я, стомлений, давай колись – тоді.
Ось так палке кохання
переросте в буденне життя.
А, потім квіти на столі,
але вони вже не його.
Сама собі вона купила,
щоб нагади йому , що вона
не лише дружина.
А ніжна мила жінка, як була колись.
І де ділось те все кохання?
Де, ті милі вечори удвох?

Чому я хочу так обнять її
Можливо досі ще скучаю
Чому я плачу знов тоді
Коли мене – вже не чекають

І знову скажуть..
Та забий!- Та скоро буде друга!
Окей, я трошки вас і зрозумів
Але хочу вже, і тута!

Но дайте ви мені ось ту!
Яка справді буде дбати!
А не тоді – коли я буду у тільті
Їй буде на це чхати!

Ну принесіть! – ну ту що так кохає!
Ну принесіть! – яка так сильно обіймає!
Ну принесіть! – яка буде любити!
Та на могилу – принесе ті квіти!

• Твір:

  Влітку шумить прапор лісу,
  Весняний вітерець грає вільно.
  Долина мрій лежить в зеленому світі,
  Де кожен колір розповідає казку.

  А серед квітучих обіймів літа,
  Пурпурний летючий таємний квітник,
  Бджола, яка одягла золоте крило,
  Летюча чарівниця долі арфу грає.

  Її очі, як крапельки роси,
  Обливають квіти солодким світлом.
  Летюча бджола знає, де квіти гарніші ,
  Плете віночок із весняних мрій.

  Вона - летючий месник роси і тепла,
  Сплетені на вустах солодкі оповіді.
  Тихесенько, щедро, летюча бджола
  Розкидає весняні перлини медові.

  Так летюча бджола в лісі кружляє ,
  Щедро роздає нектар пелюсткам.
  В її долонях літа веселка розквітає,
  Співає вітерець в таємницях лісових.

  Тож нехай летять легко бджолині крила,
  В небесну височінь, в долину весняну.
  Бджола веде нас в лісові стихії,
  Де весняний світ, як казковий острів.

• Твір:

  В уяві знову
  чешу коню гриву,
  У безліч кісок
  квіти заплету,
  У тих далеких
  спогадах пориву
  Прекрасне втрачене
  на хвильку віднайду.

  На дотик відчуваю,
  бачу очі ---
  Розумні, добрі,
  гарні, все сумні,
  Приходять в сни
  короткі, мов пророчі,
  Неначе в душу
  дивляться мені.

  У перекаті хвиль
  з ріки п'ють воду,
  Слід від копит
  лишають на піску,
  Коні у лузі,
  поряд біля броду,
  Звисають гриви
  в росяну траву.

  У переплеті
  вітру із промінням,
  У шелесті
  калини і верби
  Моє минуле,
  геть усе, з корінням,
  Коню у гриву
  хочу заплести.

  04.12.2023.

• Твір:

  Полонез на клавішах грала весна
  Лилась рапсодія прозоро-чиста,
  Весна не знала, що прийде війна
  Буде недоречною її врочистість.
  Вона ішла і розсипала квіти
  То тут, то там край дороги...
  А десь в підвалах ридали діти
  І повітряні лунали тривоги.
  І стихало все... Заплакала весна
  Вокзалами розлук і криком болю.
  Вона зрозуміла, що прийшла війна...
  І ридала весна по неволі...