Я плакала!
Ти чув? – Ні
А я посміхалась, як завжди.
Ти бачив? – Ні
Я зробила нову зачіску!!!
Ти помітив? – Ні
Подивись, коханий, який новий маникюр, який колір і форма інша.
Так, я помітив.
Коханий, я купила сукню,
може сходим у кіно?
Я, стомлений, давай колись – тоді.
Ось так палке кохання
переросте в буденне життя.
А, потім квіти на столі,
але вони вже не його.
Сама собі вона купила,
щоб нагади йому , що вона
не лише дружина.
А ніжна мила жінка, як була колись.
І де ділось те все кохання?
Де, ті милі вечори удвох?

Чому я хочу так обнять її
Можливо досі ще скучаю
Чому я плачу знов тоді
Коли мене – вже не чекають

І знову скажуть..
Та забий!- Та скоро буде друга!
Окей, я трошки вас і зрозумів
Але хочу вже, і тута!

Но дайте ви мені ось ту!
Яка справді буде дбати!
А не тоді – коли я буду у тільті
Їй буде на це чхати!

Ну принесіть! – ну ту що так кохає!
Ну принесіть! – яка так сильно обіймає!
Ну принесіть! – яка буде любити!
Та на могилу – принесе ті квіти!

• Твір:

  Влітку шумить прапор лісу,
  Весняний вітерець грає вільно.
  Долина мрій лежить в зеленому світі,
  Де кожен колір розповідає казку.

  А серед квітучих обіймів літа,
  Пурпурний летючий таємний квітник,
  Бджола, яка одягла золоте крило,
  Летюча чарівниця долі арфу грає.

  Її очі, як крапельки роси,
  Обливають квіти солодким світлом.
  Летюча бджола знає, де квіти гарніші ,
  Плете віночок із весняних мрій.

  Вона - летючий месник роси і тепла,
  Сплетені на вустах солодкі оповіді.
  Тихесенько, щедро, летюча бджола
  Розкидає весняні перлини медові.

  Так летюча бджола в лісі кружляє ,
  Щедро роздає нектар пелюсткам.
  В її долонях літа веселка розквітає,
  Співає вітерець в таємницях лісових.

  Тож нехай летять легко бджолині крила,
  В небесну височінь, в долину весняну.
  Бджола веде нас в лісові стихії,
  Де весняний світ, як казковий острів.

• Твір:

  В уяві знову
  чешу коню гриву,
  У безліч кісок
  квіти заплету,
  У тих далеких
  спогадах пориву
  Прекрасне втрачене
  на хвильку віднайду.

  На дотик відчуваю,
  бачу очі ---
  Розумні, добрі,
  гарні, все сумні,
  Приходять в сни
  короткі, мов пророчі,
  Неначе в душу
  дивляться мені.

  У перекаті хвиль
  з ріки п'ють воду,
  Слід від копит
  лишають на піску,
  Коні у лузі,
  поряд біля броду,
  Звисають гриви
  в росяну траву.

  У переплеті
  вітру із промінням,
  У шелесті
  калини і верби
  Моє минуле,
  геть усе, з корінням,
  Коню у гриву
  хочу заплести.

  04.12.2023.

• Твір:

  Полонез на клавішах грала весна
  Лилась рапсодія прозоро-чиста,
  Весна не знала, що прийде війна
  Буде недоречною її врочистість.
  Вона ішла і розсипала квіти
  То тут, то там край дороги...
  А десь в підвалах ридали діти
  І повітряні лунали тривоги.
  І стихало все... Заплакала весна
  Вокзалами розлук і криком болю.
  Вона зрозуміла, що прийшла війна...
  І ридала весна по неволі...

• Твір:

  Магічний травень

  Прийшов місяць травень,
  Я пірнаю в зелену га́вань,
  Милуюся гілочками калини,
  А рижий павучок плете павутини.

  Десь у садку співає соловейко,
  Радіє душа і моє серде́нько,
  У квітнику все цвіте і буяє,
  Магічний травень мене звеселя́є.

  Іриси квітнуть різнокольорові,
  Жовті, фіолетові, сині і пурпурові,
  Нарциси із листочків виглядають,
  Ніби з ірисами в хо́ванки грають.

  Трояндочки як цариці поставали,
  Всім радість і любов дарували,
  Зацвіли пишні квіточки спіреї,
  Стоять в білих сукнях, мов наречені.

  Блакитний, щасливий і розкішний,
  Білий, рожевий, синій і пишний,
  Зустрічає прекрасний пан бузок,
  Із бджілками танцює свій танок.

  Який же чудовий травневий садок,
  В нім повні кетяги пахучих і різних квіток,
  Приваблюють і манять всіх діто́к,
  Комашок, мурашок, жучків і різних пташо́к.

  15.05.2023. С.М. Онисенко

  #поглядидуші

• Твір:

  Він часто дарував для неї квіти -
  Вона любила квіти чарівні.
  Чи то ромашки, чи то першоцвіти...
  Але троянди - то улюблені її.

  Він дарував червоні, бо любив,
  Вона ж то знала! І букет приймала.
  Щодня розкішну красоту носив,
  Бо думав він - вона його кохала.

  Вона ж любила квіти - не його,
  Бо серцю не накажеш, як у книжці.
  А він носив букети знов і знов -
  Троянди ніжні для своєї квітки.

  А потім він приніс їй жовті квіти -
  П'янкі троянди та чомусь сумні ...
  Він зрозумів - не можна так любити,
  Коли нема цвітіння у душі.

  І він пішов... Вона ж чекала квіти!
  Рожеві квіти! Смуток на душі:
  Нема його - й троянди вже не тішать...
  Лишились тільки гострі колючки...

• Твір:

  Запахло весною, радіється люду,
  І вишні нарешті в садку розцвіли.
  І гамір, і сміх, дітвора скрізь і всюди
  Не може натішитись нашій весні!

  Та й Мурчик не проти весняних листочків,
  Й радіє всім квітам й пахучим гілкам.
  Ще б пак! Йому добре сховатись нарешті
  Не десь там, під снігом, а в морі тепла!

  Тепла і краси, де наш Мурчик гуляє
  Як принц, або лицар, чи просто юнак!
  Він голову вище задер, ніби знає,
  Що він - то є красень, що він - не простак.

  Біленький гуляє по гілці вишневій,
  Мурчить так поважно, як бравий співак!
  А потім стрибає ще й на яблуневу...
  То Мурчику добре живеться ось так!

  Ой, добре живеться і Мурчик то знає,
  Нічого не зробиш - він то заслужив!
  Ну все, він пішов, бо ж часу не має -
  Ще гілки черешні він не дослідив!

• Твір:

  Як я люблю весну зеленокосу!
  Її прихід на крилах дощових!
  Крізь сірі хмари і пелену холодну
  Все розмальовує в барвисті кольори.

  Весна так полюбляє все зелене!
  Зелені квіти й трави у садах.
  В квітковій сукні, ніби наречена,
  Вінок зелений вбрала мавка весняна.

  А наші квіти! Радість то очам!
  І серцю ніжні почуття любові!
  Так хочеться, щоб квітнула земля,
  Бо там де квіти - там немає болю.

  Бо там, де квіти - там цвіте весна,
  Птахів там відголосся тихе щебетання.
  Там, де природа наша ожива -
  Приходить спокій, радість і кохання.

  Рожеві, білі, сині і червоні,
  Жовтенькі й голубі, багряні кольори.
  А ще - тендітно-ніжні волошкові!
  То є багатство нашої весни!

  Як я люблю весну зеленокосу!
  Її, таку прекрасну й гомінку.
  Ми так чекали нашу милу гостю!
  Я так люблю її, красуню запашну.

• Твір:

  Весняне сонце по-іншому сідає,
  По-іншому світає навесні.
  Природа тихо-тихо оживає,
  В навіть сняться зовсім інші сни.

  А як інакше!? Любо так на серці,
  Коли проміння в шибку загляда,
  Коли вишневим ніжним білим цвітом
  Садок біліє - то прийшла весна!

  А як ми всі чекали на весну!
  На тепле сонце, на крихку надію!
  Як перша квітка тягне пелюстки,
  Щоб від землі черпнути трохи сили.

  Для нас весна, немов ковток повітря,
  Неначе струмінь віри у життя.
  Крізь темряву - легкий промінчик світла,
  Який провів би нас у тихе укриття,

  В якому затишно й спокійно ніби вдома,
  Де купа квітів, водоспад тепла.
  Від радості - легка солодка втома
  І тут ніхто не знає, що таке "війна".

  Де б таке місце на землі знайти!?
  Колись так було добре в рідній хаті...
  Колись, коли ракети не гули
  І поки не прийшли нас "визволяти"...

  Нам би весну у серце повернути,
  Нам би надію поселити в дім...
  Та головне - ніколи не забути,
  Що найдорожчий скарб в житті - то мир.