О, кохання, ти ніжне почуття,
Серце розтопляєш, мов кришталевий лід.
Ти – квіточка, що розквітає в душі,
І пробуджує в нас неземний гніт.

Сердечна квіточка, ти магічна й прекрасна,
Твої латаття виткані з ніжних слів.
Ти зігріваєш душі наші як весняна зоря,
І розквітаєш у нас, мов райська розповідь.

Ти – символ кохання, ніжний романтичний відпочинок,
У чарівних просторах, де серця співають.
Тобі піддаються свята й національні традиції,
Не тільки в романських країнах, а й далеко за їх межами.

О, кохання, яке значення маєш для нас, українців,
Особливо в тяжкі дні, коли серця зморені.
Ти даєш нам силу й надію на краще,
І відкриваєш нам нові горизонти нездолані.

Тож нехай сердечна квіточка завжди квітує,
І кохання в наших серцях вічно триває.
Бо тільки в ніжній обіймах та романтичних думках,
Ми знаходимо справжнє щастя й спокій, що прекрасними стає.

Подумками їду я додому ,
а сердце там моє живе.
Блукаю уві сні по стежках рідних,
дивлюсь у небо голубе.
Дивлюсь , як розквітає квітка
і метелик кружляє навкруги.
Я чую , як в гаї , соловей свою
пісню щебече.
Як жаби квакають в болоті
і котик до кицьки муркоче.
Ходить по лузі журавель і
кохану свою кличе.
Це все моє. Це все –
Україною зветься.

Квіткою для тебе розквітну.
Всю красу тобі подарю.
П’янким ароматом розвіюсь навкруги.
Зачарую твій погляд ,на
пелюстках своїх.
Аромат мій мелодією в сердці озветься.
Покличу в свій сад квітковий,
та тільки одна квітка для тебе.
Коханням своїм озветься.

Хтось , на великій відстані сидить,
Біля озера , немов , як , колір ласкаво світить.
Що за чарівна красуня , як королева , ласкаво сміється ,
Як символ краси , приклад ніжних дівчат.

А я й не знав , про тебе , немов як незнайка,
Що , ти квітка , така маленька.
З ніжним серденьком відчуттів,
Ти розквітаєшся , як мелодія дзвінка.

Дивлюсь , я на тебе , ніжними очима,
Немов , радісно ллються сльози.
Немов , як пісня співає ,
Немов , як казка дивовижно чарує.

Далина покладу, слова різні та гарячі,
Про твою красу, вишукану та ясну.
Ти, як зоря на небі, сяєш в світі,
Кожен твій вигляд – мов красива мрія.

Коли ти смієшся, зірки засяють,
І серця людські тремтять від того світла.
Ти – джерело добра, ніжності й ласки,
Твоя краса дивовижна, ніжна й прекрасна.

Нехай лунає твоє ім’я вічно,
Усім, хто знає твою чарівну силу.
Ти – красуня, незрівнянна та відома,
Наша муза, наша найбільша дивина.

У серці моїм, як весняні квіти,
Таємниця кохання лине як мелодія.
Я кохаю тебе, моя квітко, моя мріє,
Ти — вогник, що світить у темряві ночі.

Твої очі, як озера синьо-глибокі,
Де відбивається моя душа, моя туга.
Твій посмішка, мов промінь сонця вранішнього,
Розтоплює лід у моєму серці, мов у лузі.

Твоя ніжність, мов шелест листя в весняному лісі,
Наповнює мене теплом і надією.
Твої слова, як ніжний спів солов’я,
Звучать у моїй душі, як найкраща мелодія.

Я кохаю тебе, моя квітко, моя родзинко,
Ти — моя радість, мій вірний компаньйон.
З тобою я відчуваю себе живим,
Бо ти — моя кохана, моя вічна пісня.

Нехай наше кохання буде як весна,
Що оживляє землю новим життям.
І нехай воно квітне, як найкрасивіший сад,
Бо я кохаю тебе, моя квітко, моя радість!

• Твір:

  В лісі весняному таємно цвіте квітонька,
  Де рікою золотою весна зустрічається зі стрункою осокою.
  В очах твоїх вогник кохання горить,
  Мов яскравий промінь, що розквітає у теплому світанні.

  Квітонько моя, ніжності виткала в корону весняну,
  Волоссям дзеркальним доторкнулась до сонця.
  Твої уста – таємниця слів кохання,
  Що летять, мов перлини на ніжному ланцюжку мрій.

  Весняні квіти в повитих пелюстках ковзають
  В твоєму обіймі, де кохання вишивається нитками щастя.
  Крізь час, ніжно, як пісня стародавня,
  Лунає голос твій, найкраща мелодія кохання.

  Ти – казкова жінка в чарівницькому обличчі,
  Серце твоє – вірне, мов старовинний годинник,
  Що б’ється в такт кохання, як ритмічний вальс,
  І весняний вітер грає в твоєму волосі тонких вальс.

  Любов твоя – як квітка, що пахне на весь світ,
  Мов ранок променистий, коханням зігріта.
  Велике серце твоє, як кришталева ріка,
  Несе весняні води щастя у вічну мить віку.

  Кохана моя, в тебе криються всі кольори райські,
  Ти – весняна зоря, що в серці моїм розцвітає.
  З тобою час мов зупинився, летять хвилини, як птахи,
  І в кожну мить – яскраво сяє наше кохання світле.

  Так нехай тепле коханням вогким пригорне нас,
  Мов весняне сонце, ніжно зігріє в обіймах.
  Твої очі – вікно в щасливий світ, чистий і ясний,
  Квітонько моя, ти – диво, що в гарній ноті вічно молоде.

• Твір:

  А,що за гарненька така,
  Дівчинка маленька.
  Ходить стежкою у лісі,
  У дивовижній красі.
  Сонце тихесенько чисто гріє,
  І хмаринки пливуть , наче пелюстки.
  Пташині зірки співають,
  Немов у небесах .
  Сяде дівчина на колоду,
  Немов , як немовля.
  Грає, як кішки бігають,
  Розмовляє , як ніжний ангел.
  Слухає пташині голоси,
  Дивиться , як мисливець.
  Як у дивовижнім лісі,
  Щастя , крізь тварин співає.
  Небо , сонце і вода,
  Поєднані , як чиста краса.
  І вітер весело шумить,
  І як рибки весело пливуть.
  І як додому вона пішла,
  Немов назбиравши ягоди лісові.
  І трава зелена , немов поле,
  І город ,немов врожайний.
  І щире серце радісно співає,
  І душа радіє сильно.
  І краса , як природа,
  Все що крутиться у неї.
  Як у принцеси маленької,
  Головне, що щастя дарує всім.
  Маленька дівчинка , як дивовижна квітка,
  Усім дарує радість , немов чарівна перлинка.

• Твір:

  Туман стелився низом по землі,
  Ховав в своїх обіймах ніжну квітку.
  Він так любив п'янкі ті пелюстки!
  Оберігав її, немов якусь сирітку.

  Ховав її від сонця і дощу,
  Здавалося, хотів так захистити.
  Лелеяв ніжну квіточку свою...
  Й питав себе: " Як можна так любити!?"

  Але забув туман спитати в квітки,
  А чи потрібна їй його любов!?
  А, може, вона хоче попалити
  Свої пелюстки, щоб ожити знов!?

  А, може, квітка любить і дощі,
  Холодні й теплі, навіть любить грози!
  Не знав того туман, бо глибоко у душі
  Від правди тихо лились його сльози....

  А квітка ніжна так хотіла сонця!
  Їй той туман ніяк не пасував!
  Немає місця в квітчиному серці
  Туману сивому, без лику і без барв.

  Так квітка думала й шукала скрізь веселку.
  Туман же розійшовся з сумом по землі ...
  Якщо нема взаємності у серці -
  Її й нема в думках, словах, душі...