Вже як другий рік, війна у нас з рабами. З нелюдами, з обортнями, та тими дикарями.. Які лиш тільки можуть : Вбити й знищити це все.. Поки Україна в НАТО, шлях наш цей кладе..
Але поки ми так хочемо, в цю нашу Європу Наша влада, нас в цей час - посилає в жопу! Поки наші хлопці кладуть тіло - За країну Влада краде гроші і кладе брівку.
Влада строїть нові ці дороги - Коли через день у нас тривоги! І кому треба ці мости всі в полі? А ну для зайців, білок, та цих конів.. А барабани в бомбосховищі, у Києві для кого? - а для тих, хто гроші спишить, і зрадить до одного.. А Гуманітарка де та вся.. - Що з донатів знов пішла? Десь лежить у когось вдома, і не потрапила до воїна
А чому ще не довЕзли танків? - Тих абрамсів і леопардів? Чому вони ще не на полі боя? - А ніхто не знає, це лиш Божа Воля. Чому на силу ТЦК - забирають брата? Тому що влада захотіла так, і забрала татка.
Вони забрала сина, а може й в когось батька.. З шансом що повернеться, як ножом піти на танка.. Хоча він вмре достойно, за рідну Україну Але що скаже дружина? - Знову своїм дітям..
Так.. а може й виживе, шанси також є Але варіанти 300 й 200, ніяк не омине.. Прекрасно розумієте, що таке війна.. Або стане героєм України, або з контузією піде до дна..
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
З війною майбутнє моє під питанням, куда блін рванути, ще досі не знаю. Лишитись в вільній країні сказали мені, я відповівши - в тій, де в будні дні, сунуть в машину чиїхось батьків? В тій самій вільній країні, де якщо ти не підеш на війну, то ти вже не рідний? Продовжуючи житти в тій могучій країні, де ти працюєш завжди на владу, та нібито вільний?
Жити при корупції де пенсія 5к? Коли працював половину життя?!.. За що воювали наші діди? щоб зараз на мерсі катались вони? Скільки донату йде в ці часи, надіюсь в правильні руки, потраплять вони.. А не зроблять нову бруківку десь там в Кончі-Заспі
Чи не куплять нову машину, щоб поганяти на Київській трасі. А потім попасти в дтп, і сказати : - "та похуй, батя відмаже мене".. Продовжуючи творити історію в рідній країні, потрібно як мінімум, зробити чистку цих іродів Тих самих клоунів, що зараз при владі, що крадуть міліонами, і купляють нову ферарі.
Ту що на конячок 700, а хлопці на Сході не знають, коли останній раз бачили свіжий батон, тому що лише у них в магазині від калаша патрон. Скільки мільйонів йде на донати, а там жінки мажорів купляють нові хати. Поки живуть тут багаті при владі, наші хлопці за копійки чують звуки снарядів. Поки тут мажики на поршах ганяють, втрачене покоління штурмують рідні міста, під обстріли градів.
Довіра до вершків давно в нас пропала, коли синів за кордон всіх відправила. Де кайфують та не знають поганого життя, поки 18 - річні хлопці обороняють міста.. Ні, не в Пабджі, ні в якій Колді, а на передку, на першій лінії.. Лишитися тут, та помогти нашим всім, щоб відновити життя у нашій державі, чи рванути у Польщу.. Варіантів багато..
Но я не такий трус, щоб втікати в перші дні від воєнкомата. Так, це не так просто, як здається спочатку, але війна це не іграшка, казали нам браття. Рванути в Європу легко та й просто, але думка про батьківщину зупиняє жорстоко. З одного боку лишитись хочеться дуже, але розумієш, тут варіантів декілька або в тюльпані 300, або 200 - тим в грузі.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Київ... Ранок... Метро... Спішу... Ескалатор поспішає в такт зі мною... Пасивною не буваю. Активність люблю. Сміло зливаюся вмить з юрбою.
Двадцять років - тут, а немов - один день. Час біжить, мов ріка. Його не здоганяю. Столиця - місто крилатих моїх натхнень. Двері в світ я щодня в ній відчиняю.
Сторінки мого життя... Так було не завжди... Чомусь, випала в житті саме така карта. В Ясенові, Бродах і Львові залишила свої сліди. В Іванні, Дубно та Рівному горіла моя ватра.
Про Бобровицю й Чернігів спогад теж не покинув. Час змінює всіх людей. Іншою стала вже й я. Київ враз остаточно всі роздуми поглинув. Я в ньому розчинилась і вже - зовсім своя.
Тут прокидаюся вранці. П'ю, гірчаву на смак, каву. Відвідую неймовірно гарні столичні місця. Сьогодні киянкою можу назватись по праву, Але п'ю я водицю не з одного джерельця.
В прекрасній Галичині народилась й зросла. З Ясенівських гір і долин пішла в далекі світи. Десь пізніше в сизу далечінь дорога пролягла Й доля наказала: "Цвіти! Живи! Світи!"
Я ніколи не належала якомусь одному місцю. Душа живе в сьогоденні, в минулому, скрізь... Не дозволю ж я своєму власному серцю Забути тих людей, море щастя, любові, іноді й сліз.
В думках лину стежинками навпростець, Де колись жила й де ходили мої ноги. Десь плакали гірко верби і вабив п'янкий чебрець, А десь були батьки, діти, брати, сестра, отчі пороги.
Київ... Ранок... Метро... Спішу... Ескалатор поспішає в такт зі мною... Згадую, де прожила й кого стріла. Не согрішу, Як скажу: "Я є частинкою України невід'ємною".
Віхи історії. Спадщина... Двадцять друге січня Дві тисячі дев’ятнадцятого року. Століття ліку З того часу, коли відбулася подія непересічна – Об'єднання в Українську Народну Республіку.
Після Першої світової війни – дві республіки... Відразу – Українська (УНР), з центром в Києві. Потім, через рік створено в післявоєнні роки І Західно-Українську (ЗУНР), центр – у Львові.
Одна боролась з Росією, а інша – з Польщею. В обох – досить складне і скрутне становище. Нема визнання світу, з післявоєнною ношею. Їх єднали труднощі й українське середовище.
Обидві Народні Республіки об'єднано в одну. Проголошення – в Києві на Софіївській площі. Живий ланцюг народу та подію неординарну Побачив весь світ на незабутньому видовищі.
Арка... На ній – герби обох земель й прапори. Війська, делегації, священники, гості та народ. Звучить молебень в Соборі. Салюти. Виступи. Універсал Директорії про Злуку... Співає хор...
Смілива і єдина, соборна, українська держава Тоді голосно й твердо заявила про себе світу. Запевнила, що вона – самостійна та величава, Що українці прагнуть спільної долі й розквіту.
Було зроблено реальний крок до об'єднання Народів із Заходу та Сходу України, їх земель. З часом, знову відбулося їхнє роз'єднання... Україна, як держава, не обійшла всіх грабель.
Одвічним недругом у миролюбних українців Завше була, є та, видно, що надалі буде росія. Кров'ю й потом народ відвоював у чужинців Волю, незалежність, про яку він здавна мріяв.
Цей день настав двадцять четвертого серпня Тисяча дев'ятсот дев'яносто першого року... Здобуто Незалежність. Здійснилися бажання. Народ навіки вийшов із того темного мороку.
В тяжкий період російсько-української війни Відзначається Дня Злуки сторічний ювілей. Організація Північноатлантичного договору, Євросоюз – маяки, а росія хай щезне з очей.
Столичний Київ. Міст Патона. Живий ланцюг. Побралися за руки, як століття назад, колись. Радісні гуляння, що позбулися ворогів-бандюг, У цей день на Софіївській площі знову були...
Об'єднані українці вклоняються Батьківщині. Захищають і славлять її... Мають таку нагоду. Слава унітарній, неділимій, соборній Україні! Привітання зі соборністю та свободою народу!
З Тобою, Києве, навік зріднились долі І в мирний, і в тяжкий воєнний час. Ти, як і я, все тягнешся до світла, волі. Хай же ніхто ніколи не розлучить нас!
