Косив раннім ранком при першій росі,
І небо було, як срібний шатер.
Трава виблискувала, ніби зірки в лісі,
А я, як той вітрець, що несе свій хід в пісні.

Роса, мов перлини, на листі тремтіла,
Кожен рух коси — це ніжний танець з землею.
І звуки природи мене огортали,
Де спокій і тиша, де сонце лоскотить мрією.

Ні шуму, ні суєти — тільки звуки природи,
І серце спокійне, мов річка без броду.
Косив я, не спішачи, поки не розквітало сонце,
І знав, що цей момент — мій, у всій його простоті.

У цей час ранковий, поки день не загнав мене в тінь,
Я був частиною всього — частиною світу живого.
І навіть у тиші, що була навколо,
Я відчував, як життя пульсує в кожному кроці.