На козацькім степі, де вітер вільний віє,
Битви великі козаки ведуть.
Мужність і честь, як свічка, їх світить,
Українські козаки в боротьбі відьміть.

За свободу, за правду, за рідну землю,
Вони встають на бій, як сталеві стовпи.
Борці за волю, вони йдуть уперед,
Відчуваючи в собі сили невперед.

На полі бою війська зіштовхуються,
Мечі і кулі світяться в годину бою.
Кров теке, крики, полум’я й дим,
Але козаки лишаються міцними, як грім.

Завжди вони в боротьбі були перші,
Борці за правду, мужність і волю.
Славетні битви українських козаків,
Залишають свій слід в історії на віки.

Нехай героїчні подвиги їх будуть вічними,
І слава про них не згасне ніколи.
Бо вони воювали за свій народ,
Українські козаки — вічний символ волі!

На дні ріки, де степові вітри грають,
Запоріжжя встане, немов дух боротьби.
Січ – майданчик вольний, де сонце сходить,
Де козацька душа сильна, як стихії.

Серце козацьке в грудях героїв б’ється,
На землі Дніпра, де вільна ріка тече.
Тут воля плекається, як квітка розцвітає,
Серед степового вітру, щедро гойдає.

Запорожці схиляють свої голови в ніч,
В огні вогню священного горять свічі.
Майданчик Січі – святиня на землі,
Де кожен козак воїнський свій шлях вибирає.

В боях за свободу, в співах про любов,
Запоріжжя гартується, як меч у вогні.
Серця б’ють в ритмі, мов козацькі колесниці,
Велика Січ – це той світанковий промінь.

Стоять хоругви вітром порвані, ненав’язані,
Січ – місто козацьке, в душах їх виткане.
Тут волі вчаться, як хвилі на ріці грають,
І доля кожного – на Січі обрана, закам’яніла в скелі.

Нехай вогню козацького в очах не згасає,
На майданчику Січі, де воля завжди жива.
Тут кожен стрілець – як сонце на небі сяє,
Запорозька Січ – велика, непереможна слава.