Стомив ноги асфальт,
землі просять, трави,
Споришевих стежок,
що край хати,
До доріг їм кортить,
що в болоті, пройти
По кривих тих дорогах,
горбатих.

Зняти куряви стовп,
чи залишити слід
В тому справжньому,
у болоті,
Дратував він колись
той щоденний похід,
Забруднитись тепер вже
не проти.

Стомив ноги асфальт,
землі просять, трави,
Зайду в берег, до самої хвилі,
Поміж верб, осоки
заспокою думки,
У калюжі потраплю в долині.

Бачу — все це не те,
знаю — я вже не та,
Справжній слід свій
в селі залишила,
Не ступає давно
в тих дорогах нога,
Усі давність собою покрила.

10.09.2024.

Бачу сон, а у нім береги,
Бігла хвиля, до мене спішила,
Босих ніг доганяли сліди,
Та віталась верба, шелестіла…

Ненадовго б туди, якусь мить,
Де давно вже, давно не ходила,
Все кортить мені і болить,
Так болить, що терпіти несила.

Знов зайти, упірнути в те все,
Подих вітру на собі спіймати,
Зазирнути в старе джерельце,
Поміж трав лугом, гаєм блукати

У минулому броджу щодня,
Там ніколи не томляться ноги,
Дивовижна частина життя —
Та природа, стежки ті, дороги.

01.09.2024.