Я ромашки заплету у вінок,
Ті ромашки, що всіяли поле.
Білі квіти танцюють танок
І листками розхитують море.

Море ніжності, вмите у росах,
І п'янких ароматах тепла.
Заплету я ромашки у коси -
Буду в квітах як рання весна.

Або, може, на ніжних ромашках
Поворожу я "Любить-не любить..."!?
Як в дитинстві ворожили часто
Й сподівались, що все ж не розлюбить .

Чи зірвати ромашки в букетик
І вдихати природи багатство?!
Як писали поетки й поети -
Квіти - радість, розрада і щастя.

Або просто погляну мрійливо
На ромашки між жовтим колоссям:
Квіти білі, тендітні, грайливі,
Що так гарно пасують в волоссі!

Не зірву я ромашок, не зможу!
Хай цвітуть у пшениці й житах!
Іншим разом колись поворожу...
Хай квітує ромашки краса !

Марина Семйоник

Як я люблю весну зеленокосу!
Її прихід на крилах дощових!
Крізь сірі хмари і пелену холодну
Все розмальовує в барвисті кольори.

Весна так полюбляє все зелене!
Зелені квіти й трави у садах.
В квітковій сукні, ніби наречена,
Вінок зелений вбрала мавка весняна.

А наші квіти! Радість то очам!
І серцю ніжні почуття любові!
Так хочеться, щоб квітнула земля,
Бо там де квіти - там немає болю.

Бо там, де квіти - там цвіте весна,
Птахів там відголосся тихе щебетання.
Там, де природа наша ожива -
Приходить спокій, радість і кохання.

Рожеві, білі, сині і червоні,
Жовтенькі й голубі, багряні кольори.
А ще - тендітні, ніжно-волошкові!
То є багатство нашої весни!

Як я люблю весну зеленокосу!
Її, таку прекрасну й гомінку.
Ми так чекали нашу милу гостю!
Я так люблю її, красуню запашну.

Як я люблю весну зеленокосу!
Її прихід на крилах дощових!
Крізь сірі хмари і пелену холодну
Все розмальовує в барвисті кольори.

Весна так полюбляє все зелене!
Зелені квіти й трави у садах.
В квітковій сукні, ніби наречена,
Вінок зелений вбрала мавка весняна.

А наші квіти! Радість то очам!
І серцю ніжні почуття любові!
Так хочеться, щоб квітнула земля,
Бо там де квіти - там немає болю.

Бо там, де квіти - там цвіте весна,
Птахів там відголосся тихе щебетання.
Там, де природа наша ожива -
Приходить спокій, радість і кохання.

Рожеві, білі, сині і червоні,
Жовтенькі й голубі, багряні кольори.
А ще - тендітно-ніжні волошкові!
То є багатство нашої весни!

Як я люблю весну зеленокосу!
Її, таку прекрасну й гомінку.
Ми так чекали нашу милу гостю!
Я так люблю її, красуню запашну.

небо захмарилось, потемніло
повітря запахло дощем
сонце сховалось, спохмурніло
передчуття дощу - щем

сутінки заволоділи краєм
обійняли все навкруги
піднялися над виднокраєм
неначе справжні Боги

хмаринки вдягнулися в плаття
сіро-сизі й купчасто-дощові
дощик намочив верховіття
потічками стік у траві

загриміло, розійшовся дощ
до блиску поливав дерева
не оминав жоден кущ
водою доповнив джерела

квітам прикрасив пелюстки
намочив трави, листочки
зволожив молоді паростки
розіслав водянисті ковдрочки

заметушились звірята й птахи
в пошуках - тимчасовий прихисток
юрбою біжать дітлахи
пагіння випускає любисток

дощик влаштував душ
омив дороги, будинки, вікна
все освіжив довкруж
краплинка дощу - всепроникна

в містян - парад парасольок
у селян - активна робота
дощова погода - затишок
опади - врожайна позолота

прогриміло, подощило, розпогодилось
сонечко й райдуга - з-за хмар
поле вологою доповнилось
дощ над рослинами - цар

дітвора поспішає на прогулянку
звірята вибігають зі схованок
пернаті затягнули веснянку
звеселяють швидкий танок

очистилась дощиком природа
щедро напилась води
минулась весняна прохолода
час росту, цвіту, краси

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Ти куди біжиш, гірська ріка?
Дай намилуватися тобою.
Буйний вітер сильно вже гойда
Гілочки смерек, що над водою.

Вздовж ріки порозросталися мохи.
Течії земні мелодії співають.
В папоротях й скелях – береги.
Схили в пишні шати одягають.

Закружляли понад річкою птахи -
Ті, що гнізда в'ють тут на деревах.
Їм так – добре. Вздовж великої ріки
Ввись знімаються на дужих крилах.

Враз затьохкав соловеєчко в долині
Там, де звивиста частина річки.
Он листочки затремтіли на калині.
То в коханні зізнаються вже синички.

То ж гойдаються грайливо на гілках.
Витанцьовують чарівний свій танок.
Раз по раз з дерев злітає птах,
Щоб разом сплестись в живий вінок.

Переглянулись в зажурі береги.
Захмарилось небо... Потемніло...
Буде дощ... Все стихло навкруги
Раптом вмить, немов би, й звечоріло.

А внизу потік в каміння гостре б'є
Й робить з річечки дрібні потічки.
Вийде сонце. Темні хмари прожене.
Зачерпне собі студеної водички.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Весняний ранок, тиша і дощі...
У небі голубому сірі хмари...
Вже скоро квіти зацвітуть в траві
Й весна розпустить коси кучеряві.

Вже день настав, а дощик далі ллє,
Води він не шкодує всій природі!
Свою вологу ніжну віддає
Землі весняній, весняним долоням.

Вже й вечоріє, дощ все не шкодує
Своїх краплин - вони ж на благо йдуть!
Бо ж теплий дощ життя весні дарує,
Її красі - всім квітам у садку!

Та й нічка із дощем - сьозини тихі
Від дощику спустились до землі ...
Люблю дощі весняні - вони щирі,
Нема у них ні крапельки журби.

Бо після дощику всі квіти зацвітуть,
І яблуні в саду зазеленіють.
Люблю я дощ, бо я люблю весну!
Бо у весні краса, любов, надія...