В сніжинках білих заховався кущ калини,
Лиш ягідки червоні мов любов
Так манять ніжно й памороззю вкрились,
Сховалися під теплий сніговий покров.

Червоні грона зовсім не бояться,
Що лютий холод знищить смакоту.
Бо ж як без них!? І влітку, і зимою
Всі люблять їхню ніжну красоту.

Хоч і сумує тихо та калина
За літом і весною, дощиком й теплом.
Але ж її сніжок так ніжно обіймає!
Як тепло їй під білим тим крилом!

Немов лебідка біла, похиливши грона,
Калина гордо проростає у саду.
Червоні ягоди - то її корона,
Краса ж її - усім нам до смаку.

Бо ж та красуня так милує око,
Що навіть холод захопився мов юнак.
Він не морозить ті червоні грона,
Бо ж поруч з нею він уже не одинак...