Жив на великому подвір‘ї сірий кіт,
Подалі від людей та ночував в підвалі.
Був як завжди один на самоті
І так життя його похмурі дні тривали.

Блукав до ночі в пошуках харчів,
Та зазвичай їв, що перепадало.
Траплялося від холоду тремтів,
Це Сірого нітрохи не лякало.

Він був сміливим в бійку першим ліз,
Хоч і самотній , цінував свободу,
Але почувши під кущами писк,
Він стрімголов приймчав на допомогу.

Малий клубочок жалібно нявчав
І не чекав вже ні від кого порятунку.
За шкірку взявши ,Сірий потаскав
Його до себе, до свого притулку.

Тепер вони удвох в холодну ніч,
Тулилися, бо так в житті траплялось
І було чути як мурличе у ві сні,
Маленьке кошеня , що врятувалось.

І так минали дні , кіт їжу здобував,
Щодня радів він другові новому,
Та був бродяга і напевно знав,
Що без людей не вижити малому.

Зима прийшла і вітер задував.
Хоч Сірий жалкував бо до малечі звикнув,
Але ,побашивши хлопчину,в мить поклав
Під ноги кошеня і швидко зникнув.

Він так радів , що є в малого дім,
Бо не загине у холодному підвалі.
Все поглядав на світло у вікні,
Але його життя тривало далі,

Була морозна ніч ,на холод не зважав
Як завжди видавав з себе бравару,
Він змерзнув до кісток,що лап не відчував
І вже з останніх сил приліг під лаву.

Та раптом хтось так бережно підняв
І Сірий знов почув знайомий голос,
То хлопчик ,ні на кого не зважав,
Тягнув кота у дім , щоб бути поруч.

Тепер він не один , подалі від усіх,
Маленьке кошення і тихе муркотіння.
Спостерігав щасливо , як кружляє сніг
Вже за вікном по іншу сторону подвір‘я.

23.09.2022.
Автор: Верховчанка
(Людмила Сун-Дун-Чан)

(За мотивами маленького оповідання)