Біль не можливо пережити…
Ти просто вчишся з болем жити…
На ласку Божу уповати
І разом кожен крок ступати.
Коли Господь бере на руки,
То не страшні тоді розлуки.
Зітре він смуток і страждання,
Зародить щире покаяння,
Очистить душу й порятує
І воскресіння подарує
Завтрашній день нагадує пастку
Як і замовчування – ласкаве ововчення
Стає все страшніше маленький тягар
А я все без змін
Чекаю в капкані ласку
На мить інавгурації свого механізму
Дієвого такого-то, надкорисного
Чи бажане варто чекать?
Може його збудувать?
Жадав я поміч від білокрилих
Бідоносних та гордих створінь
З корисного – тільки їх тінь
Деталі та вм’ятини твого механізму
Я б зрозумів, але й сам невтерпець
Побачити те, на що стелять доріжку
Відчути весь холод й запиленість
Віршомазних, брудних
Доволі сумних орхідей
Лиш як доросла стала зрозуміла
Мама,мов ангел, мама має крила.
Вона не спала ні удень,ні вночі,
Оберігала хочеш чи не хочеш.
Її турбота була завжди поруч,
Немов стоїть вона ось тут,ліворуч.
Вона робила все,що лиш уміла,
Мама,мов ангел,той,що має крила.
Пролиті сльози,ранять її душу
Вона кричить не хоче але мушу.
Вона втомлена і хоче лише спати,
Але турбот багато вона Мати.
Сивин сріблиці вже міряють в косах,
Давно вже горлиця вона не русокоса,
І сміх дітей вже не луна в світлиці.
Та досі зрить за ними,мов орлиця.
Від крил її простягнутих над нами,
Палить тепло,хоч стали вже батьками.
Вона мов у обійми ними кута,
Ось це любов,хай буде ж вона вчута.
І лиш коли ми всі стаєм дорослі,
І ходим до батьків так рідко в гості.
Ми можемо їх справді зрозуміти
Як важко у житті батьками жити.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
