Щороку ластівки прилітають до нас.
Роблять гнізда і селяться у нас.
Пісні лунають і на подвір’ї кружляють.
Заводять діточок своїх.
І літати їх навчають.
Ніби все так само ,як в людей,
тільки різницю гарну мають.
Вони крила свої мають і
більш по світу літають.
Із далекої - далекої чужини
Ластівки в Україну летять
На гілках молодої калини
Ластів'ят молодих колисать.
Я не дитина давно,
Та хочеться ластів' ятком
Пригорнутись, відчути тепло,
Любов і ніжність батька,
Чарівникам не вірю, ні химерам
І все продовжую чекати,
Вночі тихо одчиняю двері:
А, раптом прийде тато..
Літають низько
чорні ластівки -
крилом торкаються
гарячого асфальту.
Міських видань
гортаю свіжі шпальта -
реалій наших
пропечатані листки.
Ох, скільки ж вас,
тривожних ластівок
на мирнім тлі
шелесткої газети -
Думок і фактів,
Фактів і думок,
Котрі, можливо,
завтра
кануть в Лету.
Але наразі
чорні та рясні
мені щебечуть :
"Горе! Горе!Горе! "
У ґвалті тім,
мов у смертельнім сні
я би помер...
Аж ось твої підбори
затокотіли дрібно
проміж друку -
Ти є, любове!
Ти до мене йдеш!
Спасенно подаєш
тендітну руку.
У схованку омріяну
ведеш.
За вітром в даль
летять реалій муки
немов газети
перечитані листки,
мов перед літнім
ливнем
ластівки.
Ла́стівочки прилетіли,
Серде́чка наші зігріли,
Божі пта́шки несуть щастя,
Світлі, милі і прекрасні.
Працьовиті й клопітливі,
Розумненькі і кмітливі,
Будують гніздечка для малят -
Своїх маленьких пташенят,
З гру́дочок вологої землі,
Наспівуючи мелодійні пісні.
На сонечку виблискує пір'ячко,
Довгий хвостик, тонкі́ крила,
Прилетіли на моє подвір'ячко,
Діточок своїх літати вчили.
Мама і тато маленьких ластів'ят,
Годують комахами дівчаток і хлоп'ят,
Трудяться від світанку до заходу сонця,
Все метушаться біля мого віконця.
Весною і літом нас веселять,
А восени дощі і вітри зашумлять,
В теплі краї ластівки полетять,
А ми їх з нетерпінням будемо чекать.
11.04. 2023. С.М. Онисенко
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
