ДУМКИ́

Немов птахи́, думки́ у вир злітають,
Клекочуть, наче в небі журавлі,
Та тиху гавань, звісно, не шукають,
Мене не полишають взагалі.

Снуються павутиною між гіллям,
Купаються у росах з кришталю́,
Неначе напоїв їх хтось чар-зіллям,
Мов сми́чок передали скрипалю́.

Мереживо гаптують, сіють стрази,
Якесь в них особливе вишиття,
Виблискують, буває, як алмази,
А ними викладають і життя.

Збігають, як струмки дзвінкоголосі,
То б’ють, немов в криниці джерело,
То зріють, наче зе́рна у колоссі,
То гнуться, як на вітрові стебло.

То хвилею морською виринають,
То човником по морю десь пливуть,
Але назад ніко́ли не вертають,
Й мене вони з собою за́вжди звуть.

То піснею десь линуть голосною,
Струною то голо́сять, то бринять,
То довго, то лиш мить бува зі мною,
То мило між собою гомонять.

23.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 974719