Промовчу…

Промовчу, коли забракне слів…
Промовчу, коли горло стисне сльоза…
Промовчу, коли в серці клекотатиме гнів…
Промовчу, хоч у серці: буревій і гроза.

Та душу засипає снігова лавина
Криком, що злітає із холодних уст.
Серце поділилось - вмерла половина,
І лунає дзвінко той безжальний хруст.

Що мені зробити, як серце не палає
Й друга половинка - все кровить й кровить?
Ворог безсердечний палить і стріляє,
Половинка серця все болить й болить.

Ще би протриматися трішки, зовсім мало,
Дочекатись сонечка і весни тепла,
Щоб з війни вернулися і сказали: «Мамо!
Своїми молитвами ти Землю зберегла!»

Так, мовчу тепер я, бо бракує слів,
Та горло стискає пекуча сльоза.
Я серце латаю, щоб забути про гнів,
А сонце всміхнеться, як пройде гроза!

Марія Грушак. 31.01.2022р.