Воєнні ПРОЩАЛАСЯ МАТИ

ПРОЩАЛАСЯ МАТИ

“Мій сину-синочку,
дубовий листочку,
Не зріс ти у дуба,
зламала війна…”

Загиблим посвята
Та їх матерям.

Війна, наче коршун,
у небо злетіла
Та боляче б’є
по нещасній землі,
Іще одна мати
горе зустріла,
Ласкав вітер коси
на сина чолі.

Прощалася мати
із тілом дитини,
А вітер грав чубом,
немовби будив,
Вінки, квіти всюди
і чорні хустини,
Дивилося небо,
Дощик моросив.

“Ти, мій синочку,
дубовий листочку,
Будеш серед квіток
в небеснім раю.”
Сльозами росила,
не голосила,
Не проклинала
убивцю-війну.

Здавалось, довкола
земля голосила,
Всі плакали люди,
лелека кружляв,
Чекала на диво,
у Бога молила,
Щоби їх з сином
не розлучав.

А дощ не втихав,
падав густіше
На матір із сином,
на сльози її,
Стогнав біля церкви
дзвін голосніше,
Єдиного сина
віддала землі.

“Мій сину-синочку”…

05.08.2024.

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська

Новинки Мама має крила

Мама має крила

Лиш як доросла стала зрозуміла
Мама,мов ангел, мама має крила.
Вона не спала ні удень,ні вночі,
Оберігала хочеш чи не хочеш.

Її турбота була завжди поруч,
Немов стоїть вона ось тут,ліворуч.
Вона робила все,що лиш уміла,
Мама,мов ангел,той,що має крила.

Пролиті сльози,ранять її душу
Вона кричить не хоче але мушу.
Вона втомлена і хоче лише спати,
Але турбот багато вона Мати.

Сивин сріблиці вже міряють в косах,
Давно вже горлиця вона не русокоса,
І сміх дітей вже не луна в світлиці.
Та досі зрить за ними,мов орлиця.

Від крил її простягнутих над нами,
Палить тепло,хоч стали вже батьками.
Вона мов у обійми ними кута,
Ось це любов,хай буде ж вона вчута.

І лиш коли ми всі стаєм дорослі,
І ходим до батьків так рідко в гості.
Ми можемо їх справді зрозуміти
Як важко у житті батьками жити.

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська

Лірика життя Думки.

Думки.

Тепер все виросло одразу.
Довгими днями і ще по
довгих ночах.
Він гнав думки від себе,
особливо про те, що війна наробила.
А разом з тим , наче на перекір.
Виринало з пам’яті напівзабуття,
про що мати говорила.
,, Старе листя спадає ,
а нове наростає. ”
Глибока ніч цілою вагою ,
налягала на вії мої.
А думки мої додому летіли.
Нема на світі страшнішої пустки,
як та, що зветься людьми.

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська

Кохання Кровавий бій

Кровавий бій

Вони хотіли нас зламати
Поки плакала старенька мати!
Я захищу, я відстріляюсь!
Сину стій..! – Я відбиваюсь!

Вона сиділа у підвалі
Чекавши лиш відбою
Прийшовши син із-того бою
– Мам, трьохсотий, мам, герой, я!

І потекла сльоза у мами
Дивлячись на сина!
– Я казала у Європу!
– Мам, я краще тут залишу жопу!

– А поїхали у Польщу, було б краще!
– Мам, я без руки, але залишусь, я ще!
– Трішки ампутують, та повернусь!
– Там є мій друг! Та його теща!

– Я з моїм другом хоч в вогонь та воду!
Ми покажем – українську роду!
Ми розкажем хто ми є!
А краще не зациклюйся ти на своє!

– Сину, досить вже тривог нам!
– Можна у Єгипет, для нас двох там!
– Який Єгипет, ти про що!
– Тримай всі гроші, їдь на всьо!

– Потрать ці гроші, відпочинь!
– але герой – твій син!
Він дивився смерті в очі
Не боявся темні ночі!

Я в полі зупиняв три танка!
Не боявся смерті ранком!
– Я знову встояв до кінця!
– Я бачив як вбивав бійця!

Я справді, зовсім не боявся!
Я був у Бахмуті, біля Попасна!
Стріляв з АКа, я був штурмовиком!
Я мав конект із снайпером!

І він казав :
– В окопі був, я часто носом смерті чув
Я слухав – як кричать бійці!
По типу – в нас трьохсотий, без кінців!

Одна рука у тій сторонці
А права біля охоронців!
Він получив велику біль!
Але вони здолали бій!

І повернувся син до мати
Щоб обняти знов її
Але лиш там записка мами
*- Сину ти – герою мій! *

Я бачила кровавий бій
Я бачила як ти боровся
І не в Єгипті я була!
– А поряд разом, з охоронцем!