У вишиванці гордо йду по цілім світі
І мовою вкраїнською я розмовляю,
І сонечко мені всміхаються в зеніті,
І краю рідного я не забуваю.
Хліб на вишиванім рушникові
І пісня, що до серця прилягала,
І краєвиди мої українські, чудові,
І стежина, що мене у світ повела-
Все мати з нитками вплела у вишиванку.
Відчуваю в ній ласку і душі тепло,
І ранок без війни у серпанку,
І те, як добре з мамою було...

Моя застуджена країна...
В багні зав’язла по коліна.
Руки не тягнеш і не просиш,
Дітей зрадливих, голих й босих...

Ти їх на світ цей породила,
В складні часи дала їм силу.
А як самій підмога треба,
То є надія лиш на небо...

Тебе знедолену і хвору
Спихає кожен з свого двору!
Брат дорікає свого брата,
Щоб матір взяв, бо він багатий.

Та вже як сльози неньки хлинуть,
Чи усвідомить він провину?
Чи може виїде з країни,
Щоб засудити плач й руїни?

Його ж не кидала старенька,
Коли хворів, як був маленьким!
Чия ж тоді у нього кров,
Що зрадив батьківський покров?

Моя застуджена країна...
Все так же журиться за сина.
У Бога просить йому долі...
Тож дай їй, Боже, хоч би волі...

Барчук Р
11.02.21

Радію, що я виросла в горах,
Що босоніж пройшла тернистії дороги,
В горах пізнала і любов, і страх,
Й з землі піднялася на свої ноги.

В горах вдихала я чарівну тишу
І запахи лісів на повні груди,
В горах сьогодні я живу і пишу,
В горах живуть мої гуцули…Люди.

Боюся часто перетнути ту межу,
Боюся, що я гір не завжди гідна,
Та я Карпатами своїми дорожу,
І думаю, що трішки їм потрібна.

Розправила плечі і гордо пішла
Назустріч своїм вершинам…
В горах я родилась і щастя знайшла,
В горах я надіюсь - загину.

І знайте прокляті упирі із кремля
Вам духу гірського ніяк не зламати,
Бо гори Карпати - Богом дана земля,
А я в них - гуцулка і мати.

Марія Грушак. 23.01.2022р.