Вона шукала поглядом весну,
Знов зазирнула, аж у дно калюжі.
Дивились люди, наче на чудну,
а потім мимо йшли зовсім байдужі.
Вона втікала швидко від дощу,
ховалася під дахом від негоди.
От був би поруч хтось і пригорнув
Тримав за руку в холод і невзгоди.
Вона чекала принца на коні,
та поруч лиш машини проносились.
Вітрин обличчя сірі і німі,
Що вивісками весело глумились.
Вона спіймати мрію не змогла,
Зловивши облизня й черговий приступ болі.
Під вистрілами правди і брехні,
Тікала втомлено вперед до волі.