Дивлюсь меланхолійно у вікно,
Де тихо стелиться серпанок такий ніжний!
Здається, що дитинство не пішло
І ніби вчора бігали малими.

Стрибали по калюжах дощових,
Ховалися від мами у сусідів.
Метеликів ловили чарівних,
А потім випускали, щоб летіли.

Так пам'ятаємо прекрасні вечори,
Хрущів над грушкою, чи то були черешні...
Коли вдихали пахощі п'янкі,
І слухали трави нічної шепіт.

А зранку бігли у луги по квіти:
Волошки сині, маки і дзвіночки!
Збирали квітів цілі оберемки
Й плели з ромашки запашні віночки.

Усе було... і шкода, що минуло...
Та пам'ять - то скарбничка чарівна.
Усе що рідне, все що серцю любе
Вона ключем закрила й зберегла.

А потім тихо так по кадрику виймає
І спогадами крутиться кіно...
А я, усміхнена й щаслива, (я ж згадала!)
Меланхолійно дивлюсь у вікно.