(За теорією відносності теперішнє - це неіснуюча межа між минулим і майбутнім)

Що таке наше минуле? Це те, що ми пережили,
Те, що відчуттями впивається в наші жили.
Те, що ностальгією, тугою в теперішнє впивається,
Те, що на смертному одрі нам залишається.
Там все нам знайоме, там страху не маємо -
Бо ми минулим своїм управляємо.
«Якщо б» і «коли б» роблять з кожного Б-га,
Майбутнє минулого всім нам відоме.
А правда? Чи є у минулому правда? - Немає.
Бо в Б-га недоліків не буває.
У будь-яких спогадах додаємо своє,
Те, що робить нас краще і виправдовує.

А майбутнє? Що таке майбутнє є?
В ньому інша людина завжди живе.
Краща за ту, що минуле пережИла,
Та, що обовʼязково досягне свою мрію,
Та, що вміє добиватись поставленої цілі,
Та, що обовʼязково буде кращою в мирі.
Але невизначеність будь-якій мрії заважає,
Бо саме вона страх викликає.
Саме в майбутньому нашому страх,
Той, що перешкоджає цілям і змінює життя.
А правда? Чи є у майбутньому правда? - Немає.
Бо змінне воно, його ніхто не знає.
У мріях у кожного правда своя,
Так побудовано наше життя.

А що є теперішнє наше, яке воно є?
Це життя парадокс, його взагалі для нас не існує.
Це мить, яку ми ще не розуміємо, не знаємо,
Шматочок майбутнього, який усвідомленням в минуле проводжаємо.
В цій миті є жах, але страху немає,
Бо розуміння теперішнього у цю мить не наступає.
А правда? Чи є у теперішньому правда? Є.
В ту мить, коли ніхто її не усвідомлює,
До того моменту, поки мозок її в минуле не проводжає.
Вона існує у цю мить, але її ніхто не знає.

Правди не знайти, але цим усі займаються,
Бо кращою для себе її зробити намагаються.
Історія вся виписана спогадами,
Тих, хто бере на себе відповідальність бути Б-гами,
Хто свою правду минулого іншим навʼязує,
Хто субʼєктивне своє, обʼєктивним показує.
Історію пише не той хто прав,
А той в кого на це більше прав.
Саме тому правду війни ніколи ніхто не пізнАє,
Бо кожен переможець її під себе виправляє.
Чим більше переможців в одній війні,
Тим більше варіантів правди історії.
І ті, хто у війні правду ту шукають,
Дурницею займаються і просто час гають.

Я в минулій круговерті робила лише те,
На що в своєму віці була здатна
Й чого вимагав від мене саме той час.
Було ж різним життя моє тамте
Та я не була безхребетна.
Промінь світла і надії не гас.

Я й зараз продовжую робити лише те,
Що підказує мені розум, совість
Й не боюся подиху шалених вітрів.
Різним буває життя моє і це
Та я проявляю витримку, розсудливість,
Бо нині в Україні - розгул ворожих вихрів.

Я й завтра робитиму лише те,
На що в тому віці ще буду здатна
Й чого вимагатиме від мене той час.
Моє життя в майбутті - туманами вкрите
Та я буду в ньому стійка, непохитна,
Щоби вогник віри і правди не згас.

Кожна людина, як і я, робить лише те,
Що підказує виховання, досвід, мудрість
Й складає суспільну гаму часу, кольорів.
Сьогодні, як ніколи, життя - несамовите.
Потрібно проявляти патріотизм і мужність,
Як би хто того робити й не хотів.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Нічого більш важливішого, ніж людське життя,
Ще ніколи на цьому світі не придумав ніхто.
Любові, щастя, журби, тривог різнобарвні суцвіття
Сплітають доленосний віночок цікаво, смугасто.

Наше життя... Минуле... Сьогодення... Майбутнє...
Поміж плин подій, радості й незгоди зозуля долю кує.
Прожитий відрізок часу - сокровенне, незабутнє.
Дякуємо Всевишньому, що довгий вік нам дає.

В своїх роздумах обернулась я вкотре назад.
Сердечно, з хвилюванням попрощалася з минулим.
На пам'ять візьму добрі спомини й досвід, як клад,
Та подарую тихий спокій пережиттям заснулим.

З натхненням, радістю і смутком живу нинішнім днем.
Щиро вдячна небесам за кожну прожиту секунду.
Ще запально підтанцьовую під зливним дощем.
Багатий внутрішній світ ціную більше, ніж вроду.

Не підганяю життя в загально визнану рамку,
А від суперечок та негативу відходжу чимдалі.
Більше змісту й життя вкладаю в кожну хвилинку.
Йду вперед. Малюю свої вертикалі і горизонталі.

Зміцніла незалежність від думок та вчинків інших.
Здавна на все в мене - відповідь власна, своя.
В роздумах і реаліях риюсь в тенетах глибших.
Слово - незмінно, як раніше, надійна зброя моя.

Дуже хочеться скрізь встигнути, щось зробити,
Щоб залишити після себе якийсь добрий слід.
Люблю неординарне життя. Дуже люблю жити,
Навіть, якщо пливу проти течії, або йду по дну вбрід.

Хочу й далі радіти за своїх дітей, родину та Україну,
За кожну людину, що зустрінеться на шляху.
Мрію бачити квітучу українську землю, а не руїну.
Дочекаюсь нашої перемоги, миру, процвітання, успіху.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

вже частіше та глибше задумуюсь
над сутністю власного життя
в зрілих роздумах все довше затримуюсь
на дорогах й перехрестях буття

ким і чим були сповнені мої минулі роки
як тепер відчуваю я свій нинішній вік
чому обдумано робила саме такі кроки
чи успіхам й помилкам вела я лік

чого на життєвій стежині мене оточували
ці, а не зовсім інші люди
наскрізь мою чутливу душу пронизували
і почуттями наповнювали груди

здається, що молодість - назавше в моїй душі
дуже до вподоби - така собі позачасовість
любов до життя і людей - вічний рушій
так і пишеться доленосна повість

хочеться побільше вражень, руху й позитиву
повноцінно, насичено та цікаво жити
справжнього творчого злету, душевного пориву
бути комусь потрібною, життя любити

немає бажання реанімувати минулі стосунки
сперечатись і доводити свою правоту
хай доля малює щасливі візерунки
а я їх примножу вже на льоту

вволю насолоджуся запашною столичною кавою
в своїх мріях злечу аж до хмар
натішуся природою й людською аурою
розвію негатив, як у полі дурман

виберу одяг з макіяжем - не по роках
а так, як мені лиш хочеться, як себе відчуваю
багато відтінків - у піднебесних хмарках
в моєму сердечку немає їм краю

ні, не роки говорять про наш вік
а людина своїми думками його творить
в море стікається багато рік
жодна з них про свої літа не говорить

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко