Прошу
Не кажи що все то зрада
Не кричи так гучно “мама”
В слухавку свою

Переглянуті спогади
Не дають жодних плодів
Закликаю знищити їх
Щоб ніхто не вцілів

Мрії серед ночі
Не побачать твої очі
Тіло непорушність дратує

Абстрагуйся від мене
Ляж у воду
Втопи поруч мрії, старі міркування
Спогади
Від яких більше немає бажання

Озираючись назад
У низ
Попихаючи слабкістю

Таке буває
Я – та, хто тебе так добре знає

І раз ти людина звичайна
Мислиш, дивлячись у крапку одну
Забувай мене скільки хочеш, мамо
Мені то байдуже
Я все прийму

Головне не уникай найголовніше право
Що залишає на ногах тебе:

Прямуй за тим, що за руку веде
І якої б не зазнала біди
Прошу
Не вимикай себе