Як же живуть оті, що в нас при владі?
У них нема, напевно, сліз і горя…
Сидять в своїй Верховній Раді,
А у відпустку їдуть десь на берег моря.
Вишукані вбрання і дорогі машини,
Вони як риба у воді живуть у розкоші
І не важливо їм, що в більшості родин
Справи далеко не такі хороші.
Вони підвищують оплату за проїзд,
Нам кажуть: “економіка кульгає”.
Одні за іншими ті конференції і з’їзди,
А що вирішується там, хтось знає?
В новинах кажуть, що “народний депутат…”,
Чому це він народний й звідки взявся?
Це не народ вручив йому мандат,
Народом нашим він не обирався.
Народ давно вже закрив очі
На все, що відбувається вгорі.
Він дожива свої проплакані безсонні ночі,
А днями трудиться він до зорі.
Або працюй за двох – заплатять за одного,
Або без роботи й гріш сиди.
Надіятися ні на що, немає в світі Бога.
Релігія – інструмент керування влади.
Вони не дивляться униз, їх не хвилює,
Що пенсіонерка йде з дитиною жебракувати,
Що злидні, самогубства, злочини панують,
Що невинних садять в нас за грати.
У них своє життя: світські вечірки,
Вілли в Іспанії, меблі з чорного дерева та дуба,
А в будівельника звичайного до дірки
Протерта вже стара дешева шуба.
Набридло зводити уже кінці з кінцями,
А хочеться спокійно працювати i нормально жити,
Щоб президенти в нас були не “хами”,
Країну хочеться свою любити…
Спливає час i все дедалі більше
Свавілля влади i безчинні ïï кроки,
А ми мовчим… Від слів не стане гірше!
А ми терпим, бо нам зв’язали руки…
2013 р.