Я так думаю, знаю і бачу,
Без уяви думки мов сліпі,
Залишаю у пам’яті, значу
І короткі моменти, й тривкі.
Мов альбом,коли схочу загляну,
Де зовсім не писала рука,
І в уяві своїй теж постану,
Наче фото подивлюсь зблизька
21.08.2024.
У дитинстві світ був маренням, мов казкова скарбниця,
Де іграшки дитячі квітли, немов квіти весняні.
Вони були мости до світу, де казка вічна цвіла,
І кожна з них мала свою дивовижну історію.
Ляльки веселі, у сукнях яскравих, мов квіти в саду,
І ведмедики пухнасті, що співали пісні в лісі.
Машинки гуділи, мов струни в мелодії вітру,
А кубики складались у чудові будівлі мрій.
Граючись, діти мандрували у своїх уявних світах,
Де кожна іграшка мовляла свою мову ніжності.
І під час казкової гри, діти забували про час,
Занурюючись у світ, де жоден смуток не смів вступити.
Іграшки дитячі, це були друзі найкращі в світі,
Що залишали сліди радості в серці кожної дитини.
Вони були скарбами, ціннішими за золото,
І дарували нам спогади про безтурботні дитячі роки.
Отож, нехай згадки про іграшки дитячі завжди в нас живуть,
І нехай у серці відбивається вічна мелодія дитинства.
Бо іграшки це не лише предмети, а й частинки нашої душі,
Що зберігають у собі безсмертя щасливих моментів.
Десь , коли були ми всі маленькими,
Від маленьких немовлят.
Ми навчились усі ходити,
І перші слова , ми в житті сказали.
Мама й тато самі рідні люди,
Привели нас у цей дивовижний світ.
Немов , як ангел зʼявився, на землі,
Як і ми зʼявились у дивовижному світі.
Нещодавно , ходили ми , у дитячі садки,
А потім , вже як дорослі діти , пішли , немов навчатись , у школи.
Шкільні роки , як і всі , як книжки , були цікавими,
Знання і наука , як все одне ціле.
Оцінки у школі , як результат важливий,
Але , як швидко шкільні роки пройшли.
Усі діти , починають своє життя,
Немов , час ,як ріка тече, біжить.
Але вже час навчатися й далі,
Розвиватись , немов йти по стежці.
І ,немов усмішка, радіти життю
І мирно жити , як чисте сонце , з щасливими моментами.
(Велика біль)
Я залишався завжди гордим
Та й плакати.. я не хотів
Але вона зробили боляче
Тоді і справді, я зумлів.
Просив у неї лиш кохання
Получив знову страждання
Але обіцяла, та й клятву начебто давала
Що подолаєм гори всі.
Но в котрий раз розбили серце
Просто взяли та й пройшлись
І через дні, через всілякі ті моменти
Більш боляче ставало, лиш мені.
І начебто й забув
Та вроді все гаразд
Но прийшовши в школу
Побачив її в котрий раз.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
