Футболістом стати так й не зміг..
Надіюсь стану через рік.
Якщо десь там й знову не стану..
Вбийте мене на останок.

Жити без нього я не представляю..
Тому що прокидаючи, я знову мрію закидаю.
Вот би ЛЧ, тріумф піднять, кепом стати.
Від тренера довіри взяти..

Але це сон, та лише мрії..
Добитись цього не зумію...
Наскільки цього б не хотів.
Вова ну не будь в тільті!

НУ.. А як не сумувати?
Коли з дитинства в футбік почав грати..
Я грав і грав, і це хотілось.
Але це знову лише в мріях.

Футболістом стати залишилось мрією..
Насправді не все так було просто, як мені би хотілось
Я старався кожен день над собою працювати, але не довіра тренера, послала мене нафіг.
Приходячи зі школи, ходив відразу на футбол, любив та кайфував, це краще чим якийсь бейсбол.
Сказати відверто - що мене там не любили, та ні.. чому любили, просто не цінили.
Сказати фактом, грав я слабовато, но не довіра тренера, зіграла сильний фактор.
Друзів з дитинства вчив грати в футбол, тепер чувак в Карпатах, а Возя грає за свій великий ДВОР
Ну реально смішно та сумно доволі, не знаю що більше, але обідно до болі.
Коли ти сидиш на дивані та граєш в фіфу, а чувак за реальний клуб святкує новий тріумф.
Не добився того, чого з дитинства хотів, маленький Возя вибач, але я доб'юсь ще більшого, будь ласка - повір!
Ми доб'ємся багато чого потрібно дати часу, на питання - що ми зробим? - я відповім : послухаєм нову казку.
Маленький Возя не тримай на мене обіди, я зробив все, що ти хтів, але мені це набридло.
Набридло слухати від тренера - наскільки ти слабкий, що ти не вивезеш конкуренції, ти доволі малий.
Хотілось би зараз зі грати в львівському клубі, але то таке, підем з друзями та вип'ємо по львівському смузі.
Я вже ненастільки наївний хлопчина як був, зараз розумію що таке добитись тріумф
Це роки тренировок, крові та й поту, за то на халяву об'їздив б Європу..
Забудем всі обіди що були в дитинстві, за всю не довіру що занадто набридли.
Забудем ми все що було лихим, тому що життя ще є, і я вже ненастільки слабкий.

Я живу з вірою в серці,
Мої вірші завжди відверті,
В них відзеркалюється моя душа,
Рядок за рядочком так і поспіша.
Я живу і малюю мрію,
Радість і щастя для всих посію,
Щоб зростали молоді пагінці́,
Доброти, любові і спокій в душі...
На а́ркуші паперу передаю думки,
Вони біжать, мов прозорі струмки,
В синім небі летять як пта́шки,
Квітнуть, як білі рома́шки.
Але не за́вжди я малюю радість,
Йде війна, і це все реальність,
Гинуть люди, йдуть в небуття,
Мої рядочки висвітлюють співчуття.
Весна... А вітер ще холодний,
Пронизує всередині, несе до безо́дні,
Біль обпікає невинні ду́ші,
Та ми сильні, завзяті і ду́жі.
Віра, надія, у моїх словах жива,
У кожного українця мрія одна,
Жити у мирі і злагоді повсякчас,
Щоб промінчик у серці ніколи не погас!
Вірю і знаю - добро переможе зло!
Дружба, любов і вірність,
Мужність і наша стійкість -
Могутнє невичерпне джерело!

02.03.2023. С.М. Онисенко