місто спішить,
місто біжить,
але ж на мить
як мозок не спить –

ти зупинись,
ти озирнись
і не дивись –
там, де колись.

там, – де є ми –
дощ усе змив.
вітер все стер –
там, – де тепер.

в тиші розпалась
вулиця сна –
тільки душа
моя не одна.

в серці лишились
наче сліди —
тіні любові,
болючі ходи.

там, де ще боляче —
значить, живе.
там, де згорає —
знов проросте.

13:37, 09/11/2019 (м. Тернопіль, вул. Бордуляка)

Так хочу тебе обійняти,
Огорнути м’якою периною.
Скоро буде весна процвітати.
По щоках лине вітер з перлинами.

Я знаю, з тобою все буде добре.
Настане той день, коли ти засяєш.
У моїх думках лине те море,
Де я вперше відчула, коли щастя маєш.

Нам було тісно в цьому тихому місті.
Життя одне, тож верши те, що треба.
Колись зустрінемось ми в модному ліфті
І скажем собі: “Ми це зробили. Ми – вище неба”.

Місто, як пісок.
На вечір — грім.
Вода тече прямо в дім.
Листя зорю закриває, а світанок все ховає.
Немає дому, лише поле і пісочні окови.
Місто з піску не перетвориться в дім, не допоможе святий грім.
З вечора до світанку листя падає в ганку.

Мертве місто

Пітьма волога оповила мертве місто,
Сумні шеренги безпорадних ліхтарів,
Ще вчора сяючих бадьоро і вогнисто,
Снопами світла із похилених голів.
Німі стоять на перехрестях світлофори,
Панує темрява на дні сліпих вітрин,
Лиш в небі, часом, пролітають метеори,
З далеких, космосу, небачених глибин.
Буває, місяць визирає з-за хмарини,
Кидаючи у низ свій кволий блиск,
Вихоплюючи з мороку страшні картини,
Непевні обриси і кшталти дивних рис.
Щось сталось тут жахливо-непоправне,
Те, що здавалося відбутись не могло,
Щось знищило життя навкруг безжально,
Й могильним каменем на вулиці лягло…
Живим здається тільки блиск зловісний,
В щурячих чорних антрацитових очах,
У мертвих нетрях понівеченого міста,
Де пануватимуть лиш розпач, біль і страх.

• Твір:

  За що вооють наші браття
  За мерседеса чи Порше?
  Та ні, за ту всю владу
  Що гроші по цей час краде.

  У нас війна лише для бідних
  Хто гроші мав, давно десь там
  А ті хто пенсію, по 3к лиш гідні
  Сидять під обстріли гранат

  Чому ті бідні, що не мають коштів
  Живуть під звуками гранат
  А ті бандити, що при владі
  Купляють новий Порш Макан

  І скажіть що це все рівно
  Одні лежать і роблять їм массаж
  А інший той в окопі бідний, чекає знову свій наказ!

  Чому ще досі, в Києві кладуть бруківку?
  Чому ще досі, строїть ці мости?
  Коли в окопі наші рідні
  Сидять без їжі, ці всі дні.

  Чому, коли привозять воїна, плаче лиш рідня?
  А не депутати, які крадуть щодня..
  Нажаль оця війна для когось скарб - для когось це біда.
  Тому що мажикам начхати, чи вмре чи виживе чиясь рідня.

  Чому багаті всі втікають за кордон?
  Це очевидно..
  Що в країні нашій
  Буде довговічний весь ремонт

  Поки одні кажуть - Що вже набридли всі ваші донати - Інші себе, під пулю готові віддати!
  Поки одні кажуть - з мене уж хватить!
  Воїн у Бахмуті - не знає, коли зможе спокійно поспати!

  Те відчуття коли хтось каже - "Ура, знову тривога!"
  Стримуюсь сказати - А якщо прилетить ракета, до твого рідного дома?

  Коли чуєш по новинах, що скоро перемога
  А я задам питання..
  Звідки інфа..?
  У цього барона?

  Чому, на вулиці знов безлад твориться?
  ТЦК показує з себе клоуна
  Як вони знову намагаються чиєгось батька забрати
  А в мене лиш питання до них - "А не маєте бажання, самим на передок зганяти. ?"

  Надіюсь Україна, візьме перемогу!
  Але якою ціною заберем цю корону?
  Якою ціною ми відіб'ємо міста..
  Вірно.. ціною рідного життя.

  І де, і де, тут правда в цьому світі
  Втрат у нас майже нема..
  Но в котрий раз, держава гідно
  Зустрічає знову наших цих солдат.

  Насправді вже набридла, ця уже, уся війна..
  Хочеться вже миру - Але хто як не ми, здолає цю гниду?
  Лише одне можу сказати, триколор на землі нашій, не буде стояти!
  Ми візьмемо силу в руки, та й покажем, недобраттям..
  Що орда на землі нашій, лише буде лежати!