вже запізно мене щось питати —
краще просто замкнися і йди.
моя тиша здачу вміє віддати
на твої “винна точно лиш ти!”

мене нудить від верещання,
що “не так, сину, винна вона”
лише дії — правдиве кохання,
а не в купі “не я” як лайна.

і я стала жорсткіша, гординя,
хоч у серці тремчу, ледь стою.
ти жалієшся своїй родині,
я жаліюсь лиш богу в кутку.

не врятують ці справи коректор,
хоч відмінниця завжди була.
а хто ти? ти мені не директор
і не в балах моя тут вина.

і нехай надто гучно я пишу,
і спалила відмінниці міст,
свою двієчницю я не залишу,
в ній свобода і міцності зміст.

00:15, 23/11/2019 (м. Тернопіль, вул. Бордуляка)

Твердіють п’ятки
Надто довго я ходив по цій землі
Твердіють ранки
Досі помиляюсь, мов у перші дні

У пам’яті лиш те, що “не по праву”
Те, що не потрібно брати в славу
Як грішив я
Шкодив
Руйнував
Кого підло, безкорисно підставляв

Мішечок мій дорожній
Забитий золотом
Але чомусь порожній
Казали, що вже накип затвердів
А я у мить помолодів

Усю міцність шкіри та души
Ніколи не відчуєш ти