Одного разу уночі,
Біля багаття в хащах лісу.
Сидів похмурий Лісовик,
Водянику казав він тихо.

Я згадую про ті часи,
Як нас з тобою поважали.
Коли несли смачні дари,
І дозволу у нас питали.

Тепер забули всі про нас,
Приходять,нищать все довкола.
І кажуть ми лише в казках,
Не вірять в хазяїв природи.

Подув легенький вітерець,
І прилетіли Повітрулі,
На гомін Мавки підійшли,
Чорти й Кікімори теж сунуть.

Біля багаття місць нема,
Прийшли забуті всі істоти.
І кожен згадував часи,
Коли з людьми був лад і спокій.

Почувся тріск із-за кущів,
І вийшов Вій піднявши вії.
Та каже що народ забув,
Коли боялись їхню силу.

На місяць виє Вовкулака,
І Перелесник має тугу,
Яга з мітлою теж сидить,
Яку боялись діти всюди.

Аж раптом Лихо в стороні,
Піднявшись голосно сказало,
Про вас забули ,а мене,
Зі страхом завжди пам’ятають.

Тут Доля кинула слівце,
Про мене згадують і нині.
Бо хоче кожен легко жить,
При цьому не приклавши сили.

В моєму телефоні, контактів так багато.
Та подзвоню я лиш тобі.
До тебе, доню, голос мій озветься.
Бо ти моя надія віра і любов.
Ти моя найрідніша людина,
що поруч зі мною іде.
І навіть коли наші шляхи розминуться,
ти в сердці моєму навіки.

Не вбивайте Планету,не нищить її,
Вона також жива й має душу.
Не забруднюйте ріки, це вени землі,
Куди ллються отруйні сполуки.

Не рубайте ліси, краще парки садіть,
Бо ліси це легені планети.
Залишіть після себе зелені гаї,
Щоб вам жити прийшлось не в пустелі .

Землю теж бережіть, і на ній не смітіть,
Бо вона годувальниця мати.
Дітям змалку кажіть,як довкілля любить
Як гармонію цю зберігати.

В вік машин, технологій, заради грошей,
Люди нищать планету завзято.
І ніхто не подумав,не буде її
То не будем і ми існувати.