Я хочу звернутись до свого народу,
Щоб кожен подумав й собі відповів.
Як можем бажати ми миру і щастя,
Забувши історію наших дідів.

Народ вірить в Бога який нам не рідний,
А тих хто нам рідні, вважають гріхом.
І думають краще єднає молитва,
Яка лиш навчає як стати рабом.

Традиції предків що вчили віками,
Любить свою землю, навколишній світ.
Вогнем і мечем Віру рідну стирали,
Убивці з хрестом, почали всіх хрестить.

Покрали свята, які вільні слов’яни,
Завжди шанували і вірили в них.
Назвали своїми, кати із хрестами,
Щоб віру чужинську хоч як прищепить.

На капищах світлих,церкви будували,
Волхвів убивали вони довгі роки.
На біблію, Віди святі заміняли,
Які нас навчали по совісті жить.

Прийшов час прокинутись, зняти кайдани,
Зірвати із себе печаті й хрести.
До Рідної Віри тягнутись всім серцем,
Традиції славить, літописи вчить.

Не треба нам храми і їхні молитви,
Попи із іконами час вже забуть.
Вже годі нам рабства, хрестів,і Ісуса,
До Рідної Віри нам час повернуть.

А пам’ять Родова нехай допоможе,
Традиції предків підняти з глибин.
Щоб Віру слов’ян прославляли довкола,
Онуки згадали про Рідних Богів.

Теплий дощику іди,
Суху землю промочи,
Щоб рясніли урожаї,
Соковиті стали трави.

Хай Стрибог жене по небу,
Хмари дощові до мене,
Під дощем я буду грати,
Негатив з себе змивати.

Мати Макош дощик дай,
Щоб зелений був мій край,
На городах все зростало,
Засухи земля не знала.

Дощик, дощик поливай,
Нові сили нам давай,
Щоб босоніж дітлахи,
Міряли калюжі всі.

Ми дощу пісні співаєм,
В гості вже давно чекаєм,
Урятуй нас від посухи,
У віконечко постукай.

Ти пройди по всій окрузі,
По річках,лісах і луках,
Все вологи набереться,
І веселка посміхнеться.

Сонце сходить обрій світить,місяць спать лягає,
Неймовірна ця краса опису не має.
А я йду собі гуляю в цій ранковій тиші,
Мию ноги у росі, та іду до лісу.

Босі ноги від землі сили набирають,
Мене вітер підганяє до природи храму
Підійду до краю лісу,дозволу спитаю,
Чи не проти Лісовик,що я погуляю.

Сонце високо зійшло, всім тепло дарує,
І уже під спів птахів лісом я крокую,
На галявині під дуб покладу гостинці,
Щоб звіряток лісових пригостити трішки.

Потім упаду в траву і заплющу очі,
“Радий що знайшов ти час”,ліс мені шепоче.
Буду мріять про життя під пісні природи,
І набравшись сил сповна я забуду втому.

Пильно в небо подивлюсь в цю безодню синю,
Сам собі в думках скажу ,як же тут красиво.
Той хто в ліс з добром іде,просто відпочити.
Тут гармонію знайде ,між дерев і квітів.

На шевронів тризуб,жага жити в очах,
І не маєш до ворога жалю.
А на грудях твоїх оберіг Перуна,
Він тебе у бою захищає.

За спиною твій Рід,що на протязі літ,
Як і ти за цю землю стояли.
Сильні богатирі, козаки і УПА.
Всі вони свою кров проливали .

На твоїй плитоносці символ Чура блистить.
Закриває від куль і снарядів.
І як кузня Сварога твоє серце горить,
Що зігріте любов’ю коханих.

Мудрий Велес вложив в тебе дух хижака,
Гострий зір і підтримку природи.
Щоб у жодному лісі заблукати не міг
І себе почував як удома.

Ти під захистом Праві, могутніх Богів,
Смерть від тебе відводить Морена,
Чорнобог кожну мить поряд ходить вночі
Бо ти захист Вітчизни своє

Люлі люлі люлі,
Вщухли усі бурі.
Сонечко сідає,
Місяць визирає,
Час вже мити ніжки,
І лягати в ліжко.

Баю баю баю
Сон тебе чекає,
Книжечку цікаву,
Домовик читає.
В хаті тихо тихо,
Спить і кіт мурлика.

Люлі люлі люлі
Лада поцілує,
Щоб ніякі жахи
не мішали спати.
Вітерець шумить листком,
І присниться гарний сон.

Баю баю баю
Чур оберігає,
Стежить за вогнем в печі,
І щоб міцно спали всі.
Повертайся й засинай,
Не прийде тепер Бабай.

Люлі люлі люлі,
Іграшки заснули
Лиш один собака,
Він не спить до ранку.
Цілу ніч в дворі гуляє,
Вовкулаку не пускає.

Міцно очі закривай ,
Люлі люлі, баю бай.

Верещако Сергій.

Після довгого тижня шуму і метушні,
Я не хочу ні барів ні танців.
Хочу я на природу, щоб спокій знайти,
Та відчуть атмосферу релаксу.

Я до лісу піду там знайду озерце,
Між дерев, як люстерко в оправі.
В нім купаються хмари і коси верби
І дуби там стоять величаві.

Я водою омиюсь з того джерела,
Прохолода додасть мені сили.
І багаття на березі я розпалю,
Вогонь випалить все негативне.

Сяду біля багаття з думками зберусь
Відпочину від шуму міського.
Звук природи, це ліки любої душі,
Що лікують від нервів і втоми.

Я послухаю вітер,що хвилі жене,
Що хлюпочуть об берег високий.
Як багаття тріщить і пускає димок,
Дійство це заворожує подих.

І не треба мені спа салон і масаж,
Алкоголь і другі речовини.
Треба вміти здоров’я з природи черпать,
Сила схована в кожній стихії.