Природа кличе, в казку манить,
В давно відому, не нову,
Веде вниз стежка, річка вабить,
Торкає вітер сивину.

Табун качок гойдає хвиля,
У верболозу хруст біжить,
У очерету шелест, зілля,
Що в сні зимовому стоїть.

Безлюдний берег, прохолодний,
Ніде зимою не блистить,
Сам із собою, напівсонний,
У нім затриматись кортить.

Між бур’янів, дерев, у травах,
В вологім плетеві стежок,
Побіля хвиль, де неба спалах,
Бліде мереживо зірок.

31.12.2024.
Ганна Зубко