Я хочу жити у своїй країні,
я хочу бачити свій рід і свій народ,
а не вмиватися слізьми десь на чужині
і говорить: ,, Ich bin, l em, я тот…”
Не хочу блеїть: ,, Proszę pana, dobrze…”
А солов’їно українською співать.
Волію чуть слова:,, Тобі дай боже!”,
просить зозулю віку накувать.
Я хочу бачить немовля в колисці
і по- дитячому щасливим свій народ,
почуть мелодію у тополинім листі,
а не вподібнитись до світових пород.
Я хочу жити у своїй країні,
не у тіні якихось там сторін:
Схід, Захід, десь там Південь, є ще Північ…
Берем з них приклад, хочемо всі змін.
Ми – як те плем’я, ще й безпомічне, незряче:
завжди наосліп вибира вождя.
Не бачим один одного: хто плаче,
а хто регоче без причини і пуття.
Ведуть у світ, показують красиве,
і що розказують – ми віримо всьомУ.
Кудись йдемо, бажання маєм щирі,
та єдність відпровадили в пітьму.…
І доведуть. Кого до чого тільки –
побачимо. Тож поки маєм дух,
ставаймо зрячими, погляньмо, нас є скільки,
виймаймо тОвсті затички із вух.
Не тільки слухаймо, добродії, а й
чуймо,
нехай не вчать нас ні сусіди, ні брати.
Ми – українці! Мову, люд шануймо!
Єднаймося – і досягнем мети!

В ярмі війни давно вже наш народ
Під звук тривог Вітчизна засинає
Героям вже не треба нагород
Вони назавжди світ цей залишають

Веде війну нескорений народ
Під вічним небом волю здобуває
Незламність генетичний код
Народ такий ніколи не вмирає

Земля в крові страждає Україна
Війна це зло й вона несе руїни
Незламний і не скорений народ
Лиш перед Богом стане на коліна

Не відцураюсь Роду й Батьківщини,
в якій я народилась та живу.
Додому птахом із чужих країв прилину,
бо тут я пам’ять свою бережу.
Ніхто не зможе подолати мій народ,
який століттями виборював свободу.
Підіймаючи знамена та клейноди,
йшов у бій, ворогів долаючи в походах.
Було все: поразки й перемоги;
знищували віру, мову і культуру.
Та кожен раз ми знаходили дорогу
з ненависних залізних мурів.
Історія таврована болем і кров’ю,
жага до волі закладена у генетичних кодах.
Шаблями двоголового орла обезголовим.
Ми вистоїмо у будь-яких незгодах!
24.02.2024

Україна, могутня та вольна,
Душа народу, незламна й сильна.
Твої степи широкі, мов океан,
І в глибинах серця палає вогняний пламінь.

Ти — колиска козацьких героїв,
Що за волю й незалежність боролись.
Твої гори стовпилися, мов сторожа,
Щоб берегти твою красу й мудрість віків.

Сильна Україно, у серці твоїм
Живе незламна воля до перемоги.
Твої сини й дочки, мов герої,
Захищають твою свободу й честь у бою.

Душа народу в тобі б’ється,
Мов ріка весела, що несе свою силу.
Твої пісні й мова — це мелодія вічна,
Що лине на небесах, як голос душі непокірної.

Нехай твоя міць і воля завжди буде,
Твоя краса і свобода — незгасна.
Сильна Україно, душа народу,
Ти — світлий образ вічності, світла надія на завтра.

• Твір:

  Україна, земля неньки моєї,
  Де вільні душі народу грають.
  Тут степи широкі, тут гори високі,
  Тут дзвінкі річки в долині співають.

  Від Карпат синіх до Дніпра могутнього,
  Тече суверенітет, мов потік.
  Тут пісня кобзарів лунає в небесах,
  Славить українців, їхні подвиги навіки.

  Патріоти наші, сильний наш народ,
  Серцем і душею вірний рідній землі.
  За волю й незалежність, за свою свободу,
  Ми боремося завзято, мов веслі .

  Та Україна це не лише земля,
  Це культура, мова, історія велика.
  Тут герої вічні, як великі сини,
  Ідуть вперед, не знаючи перешкод.

  Ой, Україно моя, ти край красуня,
  Де сонце сяє яскравіше ніж десь.
  Твій народ вірний, мужній і відважний,
  І вірить у світле, у кращий завтрашній день.