Здавалось, то не негода,
А з неба гнів богів.
Блискавка, грім, град
Землю усю побив.

Спочатку небо мерехтіло,
Ніч світлом розривало.
Не було чути зовсім грому.
Видовище вражало.

Здавалось, апокаліптичне
Щось мало розпочатись,
Бо памʼяті все не вдавалось
Подібне пригадати.

А потім грім. Мов вибухи.
Вже є з чим порівняти,
Бо детонацію складів
В війні прийшлось пізнати.

І блискавки були вже видні,
Встромляли в землю стріли.
Багато. Одна за одною.
Боги мов скаженіли.

Потім «камінням закидали» -
Посипався град з неба.
І звуки тріску навкруги
Мов обстріл з кулемету.

І апокаліпсис настав!
Все навкруги здригалось.
Вітер схиляв все до землі,
Щось рвалось, щось ламалось.

Дерева падали на землю.
Летіло щось, палало,
І блискавка, як в кіно жахів,
Це світлом обдавала…

Здалось, що то не стихія,
Боги то істерили.
Бо їм війна вже теж набридла,
І вимагали миру.

Вказати людству захотіли -
Вони тут головні.
Якщо не задовольнити їх,
Все знищують на землі…

Здавалось. А може і хотілось,
Щоб справді так було.
Щоб тих, від кого це залежить,
До миру довело…

І раптом тиша… так в істериці
З людьми часто буває,
І плакати сльозами відчаю
Вони розпочинають.

І дощ - богів сльози безсилля -
Почав свій тихий хід.
Війну й вони гнівом своїм
Не в силах зупинить…

Чи то здавалось, чи то правда -
Це зовсім неважливо.
Щоб мозок навкруги не бачив,
Його тягне до миру...

28-07-2023