Так хочу тебе обійняти,
Огорнути м’якою периною.
Скоро буде весна процвітати.
По щоках лине вітер з перлинами.
Я знаю, з тобою все буде добре.
Настане той день, коли ти засяєш.
У моїх думках лине те море,
Де я вперше відчула, коли щастя маєш.
Нам було тісно в цьому тихому місті.
Життя одне, тож верши те, що треба.
Колись зустрінемось ми в модному ліфті
І скажем собі: “Ми це зробили. Ми – вище неба”.
Мені в житті всього найменше треба
Однієї пісні із одного дня.
Однієї весни, одного сонця й неба,
Одного світанку, одного коня,
Однієї любові, одного смутку і муки,
Одного дотику твоєї руки.
Однієї землі, мови, ностальгії й розлуки,
Однієї надії на одні роки...
В житті мені всього найменше треба,
Забрякне серця лиш одного,
Щоб під одним небом
Вік прожить для щастя твого...
Іде тихо дощ,
І вітер дерева хитає,
У спогади я,
В думках поринаю,
Як добре в дитинстві,
Колись нам жилося,
Що зараз вже зась…
В дитинстві моглося,
По деревах, як мавпи,
Усі ми літали,
Всі сукні розірвані,
Бо вершини брали,
І мама, звичайно,
Сварила й кричала.
По будяках босоніж,
Розбиті коліна,
І всі без смартфонів,
Кожна дитина,
У річці плескались,
З ранку і до ночі,
Ніхто не хворів,
У всіх щасливі очі,
А ще літньої пори,
Ми пасли гусей і корови,
На поле колгоспне,
По горох ходили,
А звідти стрімголов втікали,
Взуття загубили,
Але це не страшно,
Нас не впіймали,
Це було головне, згадую,
І досі сміх огортає мене,
Хліб з цукром й водою,
Нашвидкоруч смакували,
Але наші теперішні діти,
Такого вже не знали,
Таке влітку дитинство,
Було в нас прекрасне,
Що день нові забави,
Нові знання і глибини,
І море нам було,
Всім тоді по коліна.
Канікули літні,
Так швидко минали,
І все, що могли ми,
Від дитинства брали,
Дитинство минуло,
І юність пройшла,
У спогадах літо,
Дитинства найкраща пора.
20.07.2021
Віра Дукач
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
