Дивлюся я в ночі
На зорі ясні.
І згадую, нас, як
Блукали з тобою вночі.
Як тримались за руки,
Як дивились в очі ясні.
Як мило звучали слова,
що коханням наповнені.
Як співали серця,
коли уста один одного цілували.
Щоночі я згадую нас,
Бо кохання ще в серці живе.
Місяць зійшов над густими хмарами,
Ні зорі на небі.
Лише світ місяця пробивається крізь тьму.
Лише місяць прикраша забуті дороги,
По яким ніким не ходять ноги.
Саме місяць освітює кожну краплину.
Вічний спокій в голові,
Коли місяць десь у долині ярким світом проникає
К людям в хати.
Як в морі світяться маяки,
Вже час лягати спати.
Спокійної ночі, читачі.
Симоненко писав вірші
Просто так..
А я скажу, що любити в цім світі..
Буде тільки дурак!
Симоненко справді хороший поет
Показав кохання, зобразив той портрет
Але передав всю атмосферу, у своїх віршах
Мені ще до нього далеко.. Браза..- це факт!
Але він писав про обіди, про сум та радість в очах
А я лиш зображу свою біль..
У моїх темних ночах.
Я передам інформацію
Яка була жахлива
Але не зроблю їй боляче
Я ж не критина!
***
Я запрошую знову
липневу любов
До трояндових чарів
альтанки.
До солодкої млості
зелених дібров.
В буйні ночі,
знеможені ранки.
Через люті морози,
холодні сніги
Я вітрами листи надсилаю:
“Повернися, кохана,
в мій сум навкруги!
Догораю без тебе! Вмираю.”
Ось гадав : “Обігріюсь минулим своїм!”
Та сьогодні минуле минуло.
Не врятує
з магнолії білої дим
Те, що я загубив, ти забула
Десь там біля колій …
Посеред перону…
В липневій задусі вагона.
Дмитра Атасова (Урус)
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
