Навіщо в обіймах слова?
Достатньо просто тримати.
Це гармонія як ніч і сова,
Вистачить просто мовчати.
Години біжать – це їх справа,
А нам нема куди поспішати.
Хай повільно розкриється мальва.
Мінімум двадцять секунд,
Тримай, не відпускай.
Грай повільно етюд,
Не спіши, почекай…
Хочу п’яні літні ночі,
Де твій голос забринів.
Я погляну в твої очі –
Збірка квітів та шипів.
Серпень лине невблаганно
Нанівець, до нових днів.
Він вернеться, хай і плавно,
А ось наша юність – ні.
Вечірній Лондон, тиша й дим,
Ліхтарі плетуть казкову павутину,
Туман вповзає килимом густим,
В обіймах ночі вулиці спочинуть.
Вона іде, боса й легка,
У білому, мов сяйво над водою,
В руці вино, червоне, як ріка,
І погляд мрій, захований за тьмою.
Її сліди ховає ніч густа,
Туман шепоче їй про давні мрії,
А місяць стежить з висоти мовчазно,
Як в темінь знов зникають чари дії.
Тиша, ніч – і темрява густа,
Місто спить, мов тінь нежива пуста.
Ліхтарі, як примари у млі,
Гаснуть кроки в холодній імлі.
Цей час – для загублених душ,
Тут немає ні зір, ані втіх.
Лише музика тягне у мить,
Де безодня холодом спить.
Лине пісня, як шепіт в пітьмі,
Спати зовсім не хочеться в тьмі.
Бо цей морок, як мить на межі,
Вабить серце у сни криваві й чужі.
Стихли вулиці, місто дрімає,
Сон про мене, здається, забув,
Та не ніч — у вікно заглядає,
Проганяю як можу свій сум.
Знов рядки,
їх рука швидко пише,
А не встигне — назад не верне,
Поміж стін чотирьох я і тиша,
І ще кіт край подушки сопе.
Ганна Зубко
24.09.2024.
В казковій нічі, де мрії розквітають,
Жили друзі: лев "Бабай" і кіт "Том",
Кішка "Мішель" і кролик "Стрибунчик" -
Лісові дива, які завжди з ними були.
Ліс тягав їх в свої зелені поля ,
Де кожен кущ мов казковий стрункий арфій.
Серце природи в лісі било в такт,
А друзі грали із зірками в небесах.
Морські хвилі плескали , приносячи казкових гостей,
Рибка "Карась" та рак"Пустоловик"- цікаві морські тварини.
Із скафандром вони під морською хвилею пливли,
Де чекали пригоди та таємничі острови.
На острові зустріли вони черепаху "Дергачку",
Що мудро дивилась на зірки над водою глибокою.
"Бабай", лев мудрий, сказав: "Друзі, будьмо єднані,
В природі сила, коли ми всі разом!"
"Том", кіт лукавий, грав на арфійській струні,
А "Мішель" і "Стрибунчик" танцювали казковий вальс.
Риба-хижак "Щука" обіймала води глибокі,
Усі разом, як друзі, ділилися своїми таємницями.
До лісу та моря вони мандрували вдень і вночі,
Збираючи скарби природи, незрівняні й яскраві.
Повчальні слова їхні лунали в серцях мов приказка,
Бо у казковій ночі , дружба – це найбільший скарб.
В саду місяць присів на гіллі,
Ніч вимальовує самотності графітті.
Без тебе дні лиш декорації одні
Холод у душі і у цілому світі.
А що без тебе всі мої дні?
На потім я відклала миті щастя,
Бо ти десь там-на війні,
Без тебе все неактуально і невчасно...
І закарлючки простору між нами,
Рекламна пауза у повісті кохання.
Про Перемогу мрій чіткі мередіани
І трикрапки довгого чекання...
Світились зорі угорі
Буяли трави в тишині
Йшла ніч тихенько поміж саду
Минала грона винограду
Весь світ міцненько собі спав
А я на небо позирав
Як серед безлічі зірок
Ти лагідно карбуєш крок
Минали безлічі ночей
А я не сплю, дивлюся в небо
А я не сплю, дивлюсь на тебе
Не зводячи очей
Серед мільярдів тих зірок
Ти за всіх миліша
Серед мільярдів тих зірок
Ти – найяскравіша
Спокійно так, вечі́рня тиша,
Ні́ченька йде, те́мрява густі́ша,
На небі місяць і зі́ронька сіяє,
А весна сміється, тра́вами буяє.
Немов на спо́відь, я лечу,
Від всіх негара́здів я втечу,
Зірочка́м розповім свої секрети,
Видніються вдалечині́ дере́в силуети.
Я обіймаю по́глядом хмаринку,
Дивлю́ся на чорну і сіру картинку,
Яку малює ніч темними фарбами,
Вона зачаро́вує мене своїми ба́рвами.
Ні́ченька вкрила все небо,
Жовтими во́гниками-зірочка́ми,
Мене десь в дитинство поне́сло,
З коли́скою і ма́миними казка́ми.
В темряві мої думки линуть,
Ніч напуває цілющим зіллям,
Серденько моє і душа відпочинуть,
Осяяні місячним промінням.
26.03.2023. С.М. Онисенко
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
