Сьогодні побачив тебе між юрби,
Пірсингом вкрите обличчя згори,
Очі, мов ніч, у вуалі туші,
Губи тремтять у безмовній душі.

Лахміття впало, мов тінь на плечі,
Образ зліпила у темній імлі.
Тільки волосся, мов хвилі струмка,
Чорним шовком торкалось тепла.

Душа… А чи є вона світла в тобі?
Чи не розбита в пітьмі боротьбі?
Може, сховалась за маску і страх,
Може, згоріла у власних вітрах.

Навіщо тобі ця фальш і стіна?
Краса, що холодом серце стиска.
А ти ж могла б бути світлом жива,
Без цієї облуди — така чарівна.

Кого ж покличеш у долю свою?
Хто розгледить у тьмі твою правду стару?
Якби ж тільки зняла ти цей тягар з лиця,
Може, знайшла б своє справжнє життя…