Чтобы понять войну в тылу,
Услышать надобно грозу.
Гроза - прекрасно понимаешь, -
Но не ракета ль? - проверяешь.

Раскаты грома. Все трясется,
Внутри, как после взрыва, рвётся.
А гром звучит все вновь и вновь,
Страхом внутри вскипает кровь…

Дождь. Умывается природа.
Свежесть кругом, запах озона.
Жизнь торжествует омовением,
Пьянит природа обновлением…

То было днем. Забылось быстро…
Ночь… город спит… Звучит взрыв… выстрел.
Над городом воздушный бой
Ракет обстрела с ПВО.

Нет, это не раскаты грома,
Весь город трусит по-другому.
Трусит дома, окна и двери…
Крик сотрясает город: «Звери!..»

Сбились со счета… Взрывы… Взрывы…
От каждого в душе надрывы.
Это не гром… дождя не будет…
Не обновляет взрыв, а губит…

Затих бой… кончились ракеты…
Город не спит… Сидит на нервах…
Завис на новостях… читает…
Сколько ракет сбили считает…

Не спится… Новый звук мешает.
Машина это подметает.
Дорогу чистят по ночам,
Свой формируя шум и гам.

В обыденность уходит ночь,
И забывается все вновь…
Рассвет играется домами,
Сном крепким город накрывая…

Раннее утро… город спит…
Город к войне уже привык…
День новый… новая неделя…
Закончилось так воскресенье.

22-05-2023

На фронте нет движений. Нет смысла в новостях.
В тылу подзабывают то, что идет война.
Но вот обстрел опять. Убита тишина.
Ракетами в тыл снова доставлена беда...
И новости взлетают, подробности пестрят:
Сколько кого убили, за то как отомстят.
Мы год в войне прожили, нам всё надоедает:
И то, когда стреляют, и как то освещают.
Нам всё давно понятно, кто враг и кто подлец,
Нужна одна нам новость - когда войне конец.
Хотим мы это знать, но каждый понимает,
Никто на всей земле пока о том не знает…

30-04-2023

Ракети вибух порівняти ні з чим.
Жах, паніка від нього, відчай.
Але усі емоції, як вибух - підриваються,
Злітають, опускаються, ховаються.

І ось нічний приліт. Все обірвалось.
Тіло підскОчило, душа сховалась.
Страх проминув, вікна закрив.
Потім вспокоївся і ліг.
На все пішло кілька секунд.
Звичкою так в війні живуть.

24-08-2023

(На обстріл Чернігова 19.08.2023)

Як квінтесенція війни
В Чернігові стався обстріл.
Загинуло там сім осіб,
Дитина була серед них.
Поранених сто двадцять девʼять.
Це ще один обстріл трагедій.
Так, винуватиця росія,
Автор війни й цього обстрілу.
Але стріляли по театру,
БПЛА в якому виставляли,
Та постраждали тільки ті,
Ззовні театру що були.
Всередині всі врятувались,
У бомбосховищі сховались.
І так іде наша війна.
Тут виставляються БПЛА
В ста кілометрах від росії,
(Поближче щоб було поцілить?),
А поруч в парку йде життя,
Гуляє дітлахів юрба.
Машини їздять. Всі спокійні.
Для інстаграму роблять знімки…
Повідомляють офіційно
Страждали тільки там цивільні.
Ось так іде зараз війна,
Точніше так пливе життя.
Давно цивільні всі «безсмертні» -
Не реагують на ракети.
Бо ті тривоги, що лунають,
Здебільшого час відбирають.
«Завжди якщо реагувати,
То жити можна не встигати».
З іншого боку, необережно
Театр військовим став обʼєктом.
Як так тоді поруч гуляли
Цивільні ті, що постраждали?
Туди мали не підпускати,
Цим теж могли оберігати…
А може так і відбувалось,
Бо навкруги там постраждало
Цілих пʼятнадцять поліцейських -
Багато для подій житейських.
Може й не виставка БПЛА?
Військових знов зустріч була?
Як в Вінницю в свій час попали.
Дом офіцерів обстріляли.
І офіційно говорили,
Цивільних тільки то і вбили.
Вже потім всім відомо стало,
Вбило військових теж чимало.
Були й високі там чини,
Їх теж вбивають на війні…
Нам про військових не розкажуть,
Скільки в війні їх убивають.
Цивільних цифри постраждалих
В інфовійні нам сповіщають…
Звичайно також не розкажуть,
А звідки росіяни знають
Про виставки, зустрічі всі,
Ті, що секретними були…
Як квінтесенція війни
В Чернігові стався обстріл.
Необережність і байдужість,
Непрорахованість і дурість,
Поінформованість росії
І випадковість лотереї -
Зверху на це летить ракета,
Єднаючи усе це смертю.
Потім в війні інформаційній
Хтось призначає цьому цінність…
Та вже нічого не бере,
Кожен життям своїм живе…
В цей день надвечір у Дніпрі
На набережній танці йшли.
Немає жодної вини,
Але є звичка до війни…

20-08-2023

Война и мир перемешались -
Их трудно отделить,
По улице гуляет праздность,
Похожая на мир.

Но в головах и в разговорах
На улице война,
И обсуждения - «когда
Закончится она».
«Где, кто на фронте, как воюет»,
«Кто ранен, кто погиб»,
«Кто, сколько потерял в войне»,
«Что может дальше быть».
«Кто, сколько на войну отдал»,
«Кто сколько отдает»,
«Как кто к ней приспособился,
И кто как в ней живет».
«Куда сегодня прилетело»,
«Как было в прошлый раз»,
И пересказывает каждый
Свой от обстрелов страх.
«Русский, украинский язык -
Как надо поступить?»
«Кто, где, когда и на каком
Обязан говорить?»
И в любой праздный разговор
Кто-то приносит боль
Тех, кто не может возвратиться
Сейчас к себе домой.
И споры, споры о войне -
Уже все генералы -
«Чтоб побеждать сейчас в войне,
Как действовать сначала».
«Путин, россия» на устах,
«Война была зачем?»
«Конкретно есть, кто виноват,
Иль россияне все?..»

Все выглядит чинно спокойно,
Мирная суета.
Но в ней живет незримо боль,
Война что принесла.
Не разговоры то совсем -
Это от боли крик,
Той, что в войне уже пришлось
Каждому пережить.
По улицам гуляет праздность,
Тонущая в войне.
Всё очень мир напоминает…
Пока обстрелов нет.

23-06-2023

(На основе реальных событий)

По жизни замкнутому кругу
Сама бежит, что не догнать.
Двум детям лишь подчинена:
Девчонке семь лет, сыну пять.

Утро. Подъем. Завтрак. Работа.
Круг замыкается вновь дома…
Она и мать, она - отец
Для двух детей - пять и семь лет…

В банк забежать надо с утра:
Сделать по-быстрому дела,
Чтобы бежать кормить домой
Пять и семь лет - своих мальцов.

Но… утро… Винница… ракета…
«Сопутствующая» она жертва…
Убита. Больше мамы нет
У двух детей - пять и семь лет.

На бабушку была надежда…
Инсульт… не выдержало сердце…
Перевернулась жизнь дном вверх
Для двух детей - пять и семь лет.

«Сопутствующие жертвы» -
Термин такой есть у военных.
Но не укажут среди жертв -
Осиротевших в пять, в семь лет.

А ведь людей уже не будет
Таких, каких растила мать.
И вырастут совсем другими
Кому сегодня семь и пять…

27-07-2022

«Акт терроризма совершила Украина.
Стреляла С-200(эс-двухсотым) в Таганрог.
Летела [точно] в мирных жителей,
Но перехвачена была ракета ПВО.
Упала перехваченной ракета
В центр города, попав в музей.
И это привело к ранению
Не в чем невинных и простых людей.»
«В Донецке с Хаймерса попали в здание,
В котором размещалось МВД.
Также ракетою не разорвавшейся
Пробили землю у жилого дома во дворе.
Обе летевшие в Донецк ракеты
Были, [конечно], сбиты ПВО.»
(Как невоенному мне разобраться сложно,
Как сбитое не разорваться вдруг могло).
«Беспрецедентны акты терроризма» -
Примерно так в россии говорят.
А что с «корявым» украинским ПВО,
Тогда я не могу понять.
Ведь все что попадает в мирные объекты в Украине,
Всегда в том «виновато ПВО».
И в гибели всех мирных граждан,
И в разрушениях виновно лишь оно.
Всегда виновно в том, что в городе размещено,
Что перехватывает все над мирными домами.
«Что мирные там гибнут граждане,
Виновны украинцы сами.»
От новостей российских обхохочешься.
Противоречат собственным речам.
Как можно было по сбитым тем ракетам
Установить, куда они летят?
Как позабыли вдруг, что «ПВО виновно»,
«Нельзя над городом сбивать»?
Хотя российской пропаганде все равно -
Несовместимое умеет совмещать.
Обстрелы Таганрога и Донецка днем,
А вечером обстрелян город Днепр.
В пустое здание попали СБУ,
Разрушен жилой дом - не томный вечер.
Ракеты были «Искандер»,
Город и «охнуть» не успел.
Перехватить ракеты эти невозможно,
Не то, чтоб кто-то не сумел.
Жаль оба здания, хоть были и пустыми,
Ведь оба городу величие несли.
В россии новости: «Удачно мы попали.
Правильно, что СБУ мы разнесли!»
Про дом, в котором шли ремонты,
Чтоб люди жить потом смогли,
В россии так и не сказали.
Ведь сложно будет объяснить.
Россия ж «мирно все обстреливает».
А ПВО лишь в Украине убивает.
В военные объекты только
Россия всегда попадает.
И даже если сбило ПВО,
То «все по плану», «цели все поражены».
Обстрел Днепра - это военные объекты,
Донецк и Таганрог - то терроризм.
По мне любой обстрел - война!
Интеллигентной она не бывает.
Больше всего хочу, чтобы прочувствовали это,
Кто под обстрелом в «телеграмме» «лайки» ставит.

29-07-2023

У шоці Львів, такого ще не знав.
Таких атак на нього не було.
Влучив «Калібр» у житловий будинок.
Смерті, поранені, зруйноване житло.

Старий будинок. Майже всі квартири
Перетворились в місиво речей.
Спустошення життя зсередини і ззовні.
Біль. Жах. Шок. Сльози горя із очей.

Чому стріляли? Десь хтось побачив там
У зоні парковій військових і склади.
Але поцілили прямісінько в будинок,
Прості львівʼяни де мирно жили…

Сказати нічого. Тільки слова підтримки
«Тримайся місто Лева і живи!»
Ридає Львів, та біль по всій країні.
Живе так Україна у війні…

07-07-2023

Місто, яке війна вбиває,
Місто, що пусткою лякає,
Що до майбутнього взиває,
Що не живе, а виживає.

Те місто, що було квітучим,
Веселим, радісним, родючим.
Де щастя всі своє шукали,
Місто, в якого щастя вкрали.

Горе його душить сльозами,
Души виснажує містянам.
Знеживлене війни страхіттям,
Вимолює мир в неба місто.

Та б’ється далі його серце,
Дух свій тримає, не здається.
Місто розірване в шмаття
Виборює себе життя…

Місто, що майже не існує,
Але воно все ще воює,
Воює тим, що ще стоїть,
Тим, що бажання має жить!!!

15-12-2022

Останню ніч в своїй квартирі
В своєму ліжку спав.
І свою другу половину
В останнє обійняв.

В останнє снідав із сім’єю,
Відвідував батьків.
З дітьми в останнє прогулявся,
В кіно з ними сходив.

В останнє в очі подивився,
В останнє подзвонив.
Не посварився, та в останнє
Із другом говорив.

В останнє вийшов з дому,
В останнє повернувся,
Забув важливе щось сказати,
В останнє розминувся…

Багато, що зробив в останнє,
Але про те не знав…
Бо інший вирішив все це,
Інший - той, що стріляв…

Ось так у Старий Новий рік
Від обстрілу в Дніпрі
Зробили щось своє в останнє
Сімдесят дві сім‘ї…

***

В війні ніколи не впізнаєш,
В останнє що зробив.
Вирішує за тебе інший,
Що ти в останнє жив…

16-01-2023