***
Тривога… вхід до магазину,
Стоїть ридаюча дитина.
Коляску з немовля тримає,
Міцно, із рук не випускає.

Підходять незнайомі люди:
«Що трапилось? Вас що, забули?»
Жінка виходить з магазину.
«Доню, плачеш чого ти, мила?

Ми ж домовлялися з тобою,
Солодощі куплю й виходжу.
На п’ять хвилин я відлучилась.
Чого ти плачеш, доню, мила?»

Десятирічна та дівчина
Відверто мамі відповіла:
«Тривога почала лунати…
Без тебе я боюсь вмирати…»

Хто чув слова дитини той,
Утриматись не зміг від сльоз…
Це був Дніпро… тиждень до цього
Ракета влучила по дому…

***

Мама на кухню, у кімнату -
За нею бігає по хаті,
І носить іграшки свої:
«Мамо, дивись гарні вони».

Мама сидить у туалеті -
«Я постою тут біля двері».
Мама працює - «Подивись,
Як склала іграшки свої».

В серцях не витримала мати.
«Ти можеш дати працювати!» -
За руку лагідно взяла:
«Мам, не кричи тихенько я.»

І винно дивиться на мати -
А та не може працювати,
Своєї почуття дитини,
Вона чудово розуміє.

П‘ять років їй зараз лише,
Жах свій так виражає ще…
Це був Дніпро… тиждень до цього
Ракета влучила по дому…

***

«Тягар навіки на душі…
Могло як статися це все?
Всього хвилинна неуважність -
Забув смартфон на тренуванні…

Тренер його додому взяв,
На інший телефонував:
«Заїдь і забери свій «фон».
Я вдома. Тут віддам його.

Будь ласка, швидше, бо сім‘я
На вулиці мене чека.
Збираємось ми погуляти,
Тебе чекаю, приїжджай ти…»

Спізнився… лише хвилин на десять…
На вічність… бо загинув тренер…»
Прощання… дружина, дві дитини…
Камінням відчуття провини…

Юначе хмарою страждає…
Він телефон свій проклинає…
Це був Дніпро… тиждень до цього
Ракета влучила по дому…

***

Коли рядки оці писались
Дніпро під вибухи здригалось.
Два тижні навіть не пройшло -
І знов жахалося Дніпро…

26-01-2023