А він тримав її в обіймах .
Таку рідну, справжню і живу.
Вдихав аромат її волосся
і шепотів на вушко :
,, Лиш тебе люблю ”
Так міцно, як шаленіло
сердце від кохання.
І скільки пристрасті в ньому жило.
Він цілував її уста ,
так жадібно, ніби в останнє.
І тремтіло сердце ніби у
пекельному бою.
Я лиш тебе люблю –
кричало його тіло.
А , він тримав її в обіймах.
Таку рідну, справжню і живу.
Твої поцілунки мов мед,
такі ж солодкі і смачні.
Твої обійми, як пекуче сонце,
зігрівають мене.
Захищають –
мов поранену лелеку.
Твій шепіт –
полонить сердце моє.
Твій голос ,тече рікою по моїх венах.
Твій погляд рятує мене.
І тільки реальність гіркою
правдою озветься.
Лиш спогад в пам’ятій моїй
радісно оживе.
Стук в двері , вони відкриваються.
Мамо, я повернувся!
А, я, сина дочекалася!
І кинулись в обійми дорогі,
сердця, що миттю лиш жили.
З очей сльози радості текли,
бо зустрічі удвох дочекалися.
З тобою на одинці хочу я бути,
щоб ніжно на вушко шепотіти.
Ті ніжні слова, що сердце на самоті вночі кричало.
Подарувати обійми,
що вкрала війна.
Подарувати кохання,
що в розлуці жило.
І ніколи туди більше не відпустити.
Знаєш мамо, як тяжко жити
в чужому краю.
Знаєш мамо, кожного дня я
думками в ріднім краю.
Знаєш мамо, я уві сні прилітаю туди.
Де я зовсім дитина і мої молоді батьки.
Знаєш мамо, як сердце смутком
вкривається в край.
Бо сердце хоче додому і кличе тебе в рідний край.
І вітер тихо шепоче :
Додому скоріш – Повертай!!!
Знаєш мамо, мене ти на лавці чекай.
Дитину рідну свою в обійми
скоріш огортай….
Мені ще боляче було
Згадувать ті всі обійми
Вона мене тримала сильно
І кричила що не кинить – вільно!
Але виявилось так
Що я лиш запасний чудак
Я був лиш резервістом для чудахи
Я вирвав б квіти – не ромахи!
Подарував би ті піони!
Яких так не любила
Но подарую, все віддам!
Та вип’ємо ми пива!
Ми вип’ємо та буде класно!
Схочеш – прочитаю казку!
Схочеш – заспіваю пісню!
Люби мене – щоб було тісно!
Мені ще боляче було
Згадувать ті всі обійми
Вона мене тримала сильно
І кричила що не кинить – вільно!
Але виявилось так
Що я лиш запасний чудак
Я був лиш резервістом для чудахи
Я вирвав б квіти – не ромахи!
Подарував би ті піони!
Яких так не любила
Но подарую, все віддам!
Та вип’ємо ми пива!
Ми вип’ємо та буде класно!
Схочеш – прочитаю казку!
Схочеш – заспіваю пісню!
Люби мене – щоб було тісно!
У нічному саду, де зорі горять,
В серці кохання вогонь розгоря.
Обіймаю ніжно, мов квітку,
Любов’ю вогонь запалюю в серці.
Та віддаймо час та увагу,
Бо кохання – то велика мудрість.
Нехай любов освітить наші душі,
І світить яскравіше, ніж зорі на небі.
Обіймаю, як вітер гіркий,
Любов’ю солодкою наповнюю душу.
Нехай в серці палає вічний вогонь,
Та не гасне ніколи, аж до кінця днів.
І нехай світиться любов світла,
Щоб завжди бути поруч з тобою.
Бо кохання – це скарб найбільший,
Що вічно зберігається в серці нашому.
Я клявся їй у темноті
Зазиравши в теплі очі
У них ще доброта була
А на світанку, вже не та вона
В її очах я бачив спокій
В її очах було тепло
Але коли прийшов я вчасно
Немов прорізало мене воно.
Я лиш хотів обійми
Клявся їй допомогти
Но вона кохати не уміла
Нічого, впораємся ми!
Я допоможу нам, покохать людину
Щоби бути назавжди
Щоб не на день, щоб не на хвилину.
Щоб на віки вічні, разом ми лягли.
Мені не важливі обійми
Треба лише доброта
Но якщо ти тепло, принесеш в ті обійми
Я це ціню, якщо не пора
Я доб'юся твоєї уваги
Щоби кохала мене
Якщо у моїх очах дерев'яних
Побачу сонце моє.
Будеш завжди зі мною
Хоть і в гори, хоть і на небо там-те
Не буде у нас ті мороки
Котрих вбиває життє
Ми зробимо разом
Я правду кажу, навіть клянуся
Але якщо ножем ти втикнеш
За тебе свічку поставлю та й помолюся!
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
