ПРОВИДІННЯ

Було колись красиве провидіння,
Котре кудись поділось, наче сон,
Немов зірок на небі мерехтіння,
І місяць, що бере вночі в полон.

Бере в свої обійми і тримає,
Не хоче він до ранку відпускать,
Щось лагідно і ніжно промовляє,
Мов хоче таємницю розказать.

Вдивляюся в нічну безодню неба,
В думках я доторкаюсь до зірок,
І місяць, ніби тулить все до себе,
Роблю до нього я за кроком крок.

А він радіє й знову щось шепоче,
Та й зорі між собою гомонять,
З обіймів випускати він не хоче,
І ніч у росах взялася купать.

Куди ж поділось моє провидіння?
Його шукаю всюди я давно,
Чи місяць заховав у сновидіння?
Чи птахою майнуло у вікно?

А місяць тулить, тулить, обіймає,
Та провидіння далі у думках,
Куди воно поділось й де чекає?
А може прийде знов до мене в сках?

Задумливо дивлюсь на небо й зорі,
А з місяцем у нас букет розмов,
Нікуди не подінусь я від долі,
Не згасне в серці віра і любов.

20.11.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 966196

ОКСАМИТОМ СТЕЛИЛАСЯ НІЧ

Оксамитом стелилася ніч,
В оксамит все навколо вдягала,
Знову щастю пішла я навстріч,
Поміж зір я свою десь шукала.

Оксамитом стелилася ніч,
Ворожи́ти зібрався знов місяць,
А шаль вітер зірвав з моїх пліч
І поніс він її за узлісся.

Оксамитом стелилася ніч,
Але зо́рі із неба світили,
Я збагну́ть не могла в чо́му річ,
Та вони таємницю відкрили.

Оксамитом стелилася ніч,
Солов’ї у саду́ щебетали,
А я з місяцем знов віч-на-віч,
І думки́ павутину снували.

Оксамитом стелилася ніч,
На воді – золотая доріжка,
І криниця посе́ред узбічь,
А в ній – щастя золо́чена діжка.

Оксамитом стелилася ніч,
Впала зірка мені на долоню,
І засяяло вмить навсібі́ч,
Освітило посріблену скроню.

07.11.2020 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ID: 949310