Отча хата завжди буде чекати,
Як рідна мати свого дитя.
Вона благає її не забувати,
Від неї почалось твоє життя.
Самотні мальви прихилились до землі,
Вони сумують за тобою,
Розцвівши пишно навесні,
Наповнились любов’ю та журбою.
Гніздо лелече ще не опустіло.
Сім’я лелек — єдина матері відрада.
Серце старенькій від болю защеміло,
Та не зневірилось тебе ще виглядати.
Поки не пізно, навідайся до неї,
Не відцурайся любої хатини.
Привітайся з рідною землею,
Ще раз поглянь в материнські очі сині.
У пам’яті твоїй залишиться домівка рідна,
Лелечий клекіт, цвіт рожевих мальв.
І материнська душа мудра й світла,
Ще вигляне голубкою із далі.
25.09.2018