Сьогодні побачив тебе між юрби,
Пірсингом вкрите обличчя згори,
Очі, мов ніч, у вуалі туші,
Губи тремтять у безмовній душі.

Лахміття впало, мов тінь на плечі,
Образ зліпила у темній імлі.
Тільки волосся, мов хвилі струмка,
Чорним шовком торкалось тепла.

Душа… А чи є вона світла в тобі?
Чи не розбита в пітьмі боротьбі?
Може, сховалась за маску і страх,
Може, згоріла у власних вітрах.

Навіщо тобі ця фальш і стіна?
Краса, що холодом серце стиска.
А ти ж могла б бути світлом жива,
Без цієї облуди — така чарівна.

Кого ж покличеш у долю свою?
Хто розгледить у тьмі твою правду стару?
Якби ж тільки зняла ти цей тягар з лиця,
Може, знайшла б своє справжнє життя…

Хочу п’яні літні ночі,
Де твій голос забринів.
Я погляну в твої очі –
Збірка квітів та шипів.

Серпень лине невблаганно
Нанівець, до нових днів.
Він вернеться, хай і плавно,
А ось наша юність – ні.

А я хочу в очі дивитись
І відчути твій погляд на мені.
Хочу до тебе серцем торкнусь
І на вухо шепотіти люблю

А я хочу в очі твої дивитись
Коли поряд зі мною ти йдеш.
І в обіймах твоїх зігрітись.
І поцілунку насолоди дати.

А я хочу в очі дивитись
Коли з тобою сам на сам.
Хочу ранком тебе будити
І чекати схід сонця разом.

А я хочу в очі твої дивитись
І тонути з тобою разом.
І життя нам тихо шепотіло
Бути з тобою разом.

А я хочу в очі дивитись
І відчути твій погляд на мені.
Хочу до тебе серцем торкнусь
І на вухо шепотіти люблю

А я хочу в очі твої дивитись
Коли поряд зі мною ти йдеш.
І в обіймах твоїх зігрітись.
І поцілунку насолоди дати.

А я хочу в очі дивитись
Коли з тобою сам на сам.
Хочу ранком тебе будити
І чекати схід сонця разом.

А я хочу в очі твої дивитись
І тонути з тобою разом.
І життя нам тихо шепотіло
Бути з тобою разом.

Твої очі немов поцілунки ночі:
Такі ж темні і трохи сумні,
І у них є таке щось нестримне, пророче,
І світяться зорі-вогні.

Я тону в них, та знаю – вони не мої,
Й не бачать в мені океану,
Не світять мені їхні зорі-вогні,
Й не дивляться як на кохану.

Я мушу втікати від них якнайдалі,
Щоб вберегти серце й душу,
Та ось вони тут: лукаві й зухвалі,
Я не втікаю, а мушу.

І кров закипає, о боже, невже
Ці очі вже стали ласкаві.
І все ж не мої, але вже не чужі
Ці очі зухвалі й лукаві.

Я в темряву світло до них піднесу
Й по вітру розвію печалі,
Навчу їх шукати у всьому красу
Ті очі палкі і зухвалі.

Вона була гарна і сні,
Мені снилася.
Чорне волосся навколо руки,
Запам’ятав твої очі.
Та забувати не хочу,
Червоні губи, алі очі.
Писати про тебе хочу,
Проте не можу

Подивись мені в очі.
В них крик моєї душі,
що кожної ночі з молитвою
один на один.
Вона, плаче в чорній тишині.
Згадає те минуле, що подарувало
ій біль навіки.
Зруйнувало ту дитину,
що батьки так ніжно берегли.
Подивись мені в очі, скажи.
,, Що там бачиш ти?”
Питання часу, відповіді там.
Тільки на сердці зостався шрам.

• Твір:

  У татових очах світиться мудрість,
  Спокій і тепло в кожній їх лінії.
  Там відбивається життєва пригода,
  І сила, що ллється з глибини.

  Татові очі — це книга без слів,
  Де життєві уроки та мудрості світять.
  В них віддзеркаленні дні роботи та відпочинку,
  І кожен момент, що в душі запам'ятав.

  В них веселий сміх та серйозний погляд,
  Що вчить мене завжди йти вперед.
  Татові очі — це як світло в темряві,
  Надія, віра, найкращий порадник.

  І коли життя веде мене в далекі долини,
  Татові очі завжди будуть моїми зірками.
  Сповнені любові і розуміння,
  Вони — найкращий в світі дарунок від долі.

• Твір:

  В уяві знову
  чешу коню гриву,
  У безліч кісок
  квіти заплету,
  У тих далеких
  спогадах пориву
  Прекрасне втрачене
  на хвильку віднайду.

  На дотик відчуваю,
  бачу очі ---
  Розумні, добрі,
  гарні, все сумні,
  Приходять в сни
  короткі, мов пророчі,
  Неначе в душу
  дивляться мені.

  У перекаті хвиль
  з ріки п'ють воду,
  Слід від копит
  лишають на піску,
  Коні у лузі,
  поряд біля броду,
  Звисають гриви
  в росяну траву.

  У переплеті
  вітру із промінням,
  У шелесті
  калини і верби
  Моє минуле,
  геть усе, з корінням,
  Коню у гриву
  хочу заплести.

  04.12.2023.