Холуй обідраний, голодний
Нащадок вічних злидарів,
Потомок "вєлікава народа"
На Воїна зброю навів.
А він стояв у весняному лісі
І гордо смерті в очі дивився
"Ну што нє боішся?".
А він боятись розлучився.
Нащадок сумнозвісної орди
Думав, що він стане на коліна,
Що, може, вмиється слізьми,
А він сказав лиш"Слава Україні! "
Він же Воїн вкраїнського війська
Йому Україна пече.
Кров тече у жилах князівська,
Козацька кров у жилах тече,
Тут козачата ростуть його діти,
За Вкраїну дід колись воював...
Там, де до життя тягнулися квіти
Вкраїнський Воїн життя своє віддав...

Котрий раз, я знову сам..
Мов попався в цей капкан..
Але я вибратись хотів..
Але цього не зумів.
Вибирався що із сили..
Але мені не получилось..

Спробував я вийти знову..
І попався у триногу..
В ту триногу, де ловлять завжди звірів..
А Возя знову в це повірив..
Він знов повірив в клятву, він знов повірив їй..
Але на цей раз він довів..
Що похати її зміг!

Він зрозумів о котрий раз, знову завжди цей відказ..
Знову завжди ця відмова - а він для неї наче ворог..
Але лиш він би покохати зміг..
Ту чудну, та хоть за ГРІХ!
Чому не обійшов в той день її..?
Тому що.. очі звела ті.

Я так жалію, що не обійшов в той день..
Тепер сижу та плачу еврі дей..
Казав мені мій друг разок - "Бог послав людей чуток"
Я звернення зроблю до Бога, не треба мені ця тривога..
Не треба мені драм та сліз..
Я лиш хотів, вот той - ескіз!